Коли хлопчику виповнилось 5 років, батько завіз його до бабусі Ані і сказав, що він мусить виїхати за кордон, щоб заробити копійку на прожиття. Після цього він більше не бачив свого тата. Вісточки також не було, де його тато і як його життя.
Спочатку малий дуже журився – кожного дня виглядав тата. А потім звикся, що «він якось приїде», як заспокоювала малого бабуся. Але це «якось» дуже затягнулося. Ігор звик, що в нього, крім бабусі Ані», більше нема нікого.
У школі його часом підколювали хлопці, що він нікому не потрібен – сиротина, та й годі.
У такі моменти маленький Ігорко до сліз стискав губи і просив Бога, щоб врешті з’явився його татко.
Читайте також Що не можна робити в Італії, щоб не виглядати безглуздо
Одного дня несподівано трапилася ще одна біда – захворіла бабуся. Ігорчик збігав у магазин, купив продукти, а потім пішов в аптеку, щоб придбати ліки для бабусі, які лікарка призначила. Уже біля віконечка він зрозумів, що в нього залишилося дуже мало грошей – не вистачить, щоб оплатити все.
Тьотя в білому халаті акуратно все спакувала в прозорий мішечок і назвала суму. Малий простягнув все, що в нього залишилося. Цього вистачило лишень на таблетки від тиску.
Малий ледь не заплакав, пояснював, що ліки для його бабусі, і в них нема більше грошей. Однак жінка за вікном гримнула на Ігоря, щоб відійшов, бо затримує чергу.
Несподівано втрутилася жінка – свідок цього інциденту, заплативши всю необхідну суму. Ігор подякував і попрямував до виходу. А потім на пів дороги зупинився і звернувся до добродійки:
-Може, у вас є якась робота, яку я можу виконати… У мене вдома хвора бабуся… І нема грошей…
Жінка погладила білочубу голівку і встромила в кулачок малого ще дві сотні гривень. Ігор подякував і вийшов з приміщення. На душі в нього стало спокійніше. Тепер у нього є ще гроші на харчі на кілька днів, А там, може, вдасться йому роздобути якусь копійку. Як переконався малий, світ все-таки не без добрих людей. І він швидкою ходою попрямував до додому, де на нього чекала бабуся.