Коли ж уже настане врешті час,
Що буде мир на всій-усій планеті?
Коли у стрічці кожного із нас
Щасливі дописи будуть у інтернеті?
Коли по вулиці спокійно буде йти,
Не будем за дітей своїх боятись?
Коли нарешті, Господи прости,
Ми зможемо з колін своїх піднятись?
Коли за пенсію свою пенсіонер
Достойно зможе місяць той прожити?
Коли позбавимося звичок і манер,
Що за усе потрібно в світі цім платити?
Коли ми впевнені будем у майбутті,
У дні прийдешньому, що нас усіх чекає?
Коли будемо знати, що в житті
Ніхто на нього більш не нарікає?
Читайте також: “Так хочеться проснутись без “тривог”, Відкрити вікна в май такий бузковий…”
Коли, можливо, знає хтось із вас,
Ми будемо іти потрохи вгору?
Коли ж уже настане день і час
Й не буде ненависті, злості і докору?
Коли вже радість зайде у наш дім,
Забудем слово, що ”Bійною” зветься?
Коли нам житиметься в нашім світі цім
Так, як хотілося б того душі і серцю?!
Автор: Людмила Степанишена