Перейти до вмісту

Коли я була ще маленькою, батьки завжди карали мене за найменші витівки.

Коли я була ще маленькою, батьки завжди карали мене за найменші витівки. Випадково висипала цукор, розбила чашку, забруднила сукню — отримувала я за усе. До того ж я була такою дитиною, з якою траплялися усілякі негаразди, хоч я цього і не хотіла.

Якось маму відрядили від усього відділу привітати колишню колегу, яка вийшла на пенсію. Мама змушена була взяти мене з собою, бо мене не було з ким залишити. Мамина колега була вже у поважному віці, мала років 70. У її будинку в серванті стояв чудовий розписаний рожевими квітами фарфоровий сервіз. Діставали його мабуть лише по особливим випадках, для гостей і на свята. Господиня вирішила пригостити нас чаєм, діставши блюдця і чашки з того сервізу. Я була непосидюча, намагалась допомагати і випадково розбила одне блюдце. Мама відразу розгнівалась, почала кричати і дала мені підзатильник. Я, звісно, розплакалась, почала труситися, боялась отримати ще. В цей момент бабуся спокійно взяла мене за руку, відвела в сторону, а мамі сказала:
— Перестаньте кричати на дитину. Нічого страшного не сталося. А якби блюдце ти розбила, мені також на тебе було б накричати?

Мама лише знітилась, почервоніла, але нічого не відповіла.

— Розфарбований шматок скла не вартує ні сліз дитини, ні твоїх нервів. Це ж лише сервіз. Ну і нехай, що був на шість персон, а став на п’ять. Та до мене в житті більше трьох людей не прийде. А якщо і прийдуть, вони і зі звичайних тарілок поїдять, — відмахнулась старенька.

Читайте також Юля почала отримувати пенсію на власну картку. І віддавати гроші у сімейний бюджет не хоче.

Потім бабуся дістала інше блюдце і поставила на нього чашку з чаєм. А коли ми з мамою збиралися йти, бабуся віддала мені чашку, яка залишилася без пари.

Пройшло вже стільки років, я не пам’ятаю як її звали, однак цю мудрість я, як і моя мама, запам’ятали на все життя. Але, звісно, мама в цьому мені не зізналася. Тієї бабуся вже немає на світі, а я досі зберігаю розфарбовану рожевими квітами чашку. І коли мої діти бешкетують я часом поглядаю, як виблискує фарфор чашки, і вже зовсім зникає бажання сваритися, кричати, брати до рук ремінь…