Андрій на дев’ять років від мене молодший. Своїх дітей немає. Мені вже 36 скоро, двійко діточок від першого шлюбу. Робота хороша.
Здавалося б живи і радій. Але Андрій хоче спільну дитинку.
Батьки відколи про це дізналися, кожного дня телефонують. Кажуть, щоб я й не думала. Бо це буде найбільша помилка мого життя.
Дівчатка, може хтось стикався з такою ж ситуацією.
Я розлучена. Є двоє діточок від першого шлюбу. І ось я зустріла чоловіка. Ми разом з ним кілька років. Відносини різні, але я в ньому впевнена і любов є і тягне один до одного.
Андрій на дев’ять років від мене молодший. Своїх дітей немає. Мені вже 36 підійшло. Робота хороша. Живемо у мене.
Здавалося б живи і радій. Але Андрій хоче загального дитинку.
Моїх дітей любить, але мені якось не по собі. Настав момент, коли треба нам щось вирішуватися. Андрій уже наполягає на повній сім’ї. Я його добре розумію. Але боюся, що не впораюся.
Чоловік за характером сімейний, хоч і молодий. Любить і може все по дому робити. Працює, поганих звичок немає. Я хочу дитинку. Але думаю ви мене розумієте. У мене кожен день своя робота, уроки з дітьми (вовком хоч вий). І як в домі з’явиться, ще один малюк, я просто з розуму зійду.
Але треба ж і потім забезпечити цю дитинку. Мені і зараз важко, я втомлююся, а потім взагалі впаду? Чи це нормально? А вік? Я впораюся?
А ще мене лякає думка, що чоловік може помінятися з часом. Характер почне проявляти, коли зрозуміє, що я нікуди не подінуся. А як же забезпечити всіх діточок?І навіть в декреті без моєї зарплати нам вже важко буде. Це зараз життя для нього тихе, сите і веселе.
І до того ж я сильно боюсь, що коли я постарію він мене покине, все ж різниця в дев’ять років не маленька. Хоч для нього це не важливо.
Мої рідні навіть чути про третю дитинку не хочуть. Але і мого чоловіка зрозуміти можна. Якщо вирішу не народжують, то розійдемося.
Йому головне сім’я. Ми любимо один одного. Я відчуваю всією душею, що він той, хто мені призначений. Умовляє. А я… що ж робити?