Коли мені було 24 роки, я познайомилася з хлопцем, який працював таксистом. Тоді я ще не знала, що він в цивільному шлюбі і у них є спільна дитина. Почали зустрічатися, проводити час разом, через деякий час він переїхав до мене, так як я живу окремо від батьків.
Від цивільної дружини Ігор пішов сам, прийняв таке рішення, у нього і до мене були діти, але дружина вирішила, що я його забрала. Знала б я, що чекає мене через три роки!
Було багато неприємних моментів від дружини – і сіль в під’їзді, і образи в магазині. Я намагалася не звертати уваги. Ігор був своєрідною людиною, в свої 32 роки вів себе, як егоїстична дитина, істерив, коли не отримував те, що хотів, і що найгірше любив випити.
У перший рік, щоб довести свою правду, він наковтався таблеток і закрив квартиру зсередини, довелося вибивати вікно (другий поверх), так як дешевше вставити ніж двері. Тоді його обстежили і поставили на облік, звичайно, його батьки звинувачували в усьому мене.
Після особистої бесіди з дільничним (його мати писала заяву ніби це я його до цього довела) я дізналася, що це не перший його “досвід”). Різні були ситуації, він міг закритися в квартирі і нікого не пускати додому. Викрасти мій автомобіль, і залишити, де завгодно.
Читайте також: Мені 50 років, я нікого не люблю, у мене є родичі та близькі люди та почуттів ні до кого не має
Ми розлучилися, я попросила його з’їхати, ну неможливо жити з такою людиною. Все сталося в лютому 2018 року, на той момент я була на роботі, проводили інвентаризацію, була допізна, він дзвонив, і я по голосу вже розуміла, що випив.
Третього лютого він весь день телефонував, благав, просив зійтися, обіцяв не пити, все зробити, якщо ні, то знову щось з собою зробить. Потім я вже не брала трубку, він написав в соц. мережі, що йде…, моїм близьким людям, а в 2.45 він і справді “це” зробив.
4 лютого в 9 вечора його тільки знайшли, і в цей день його був День народження. Коли я дізналася, була в сама не в собі, кричала, рвала на собі волосся, сестра забрала до себе.
На похоронах я не була, мати звинувачувала мене, та й зараз звинувачує. Звільнилася з роботи, поїхала в інше місто, але від себе не втечеш. Я щиро сподіваюся, що Ігор мене пробачив, за те, що я не зателефонувала.
Ось така сумна історія у мене…