Історії

Мені 50 років, я нікого не люблю, у мене є родичі та близькі люди та почуттів ні до кого не має

Мені 50 років, я нікого не люблю, у мене є родичі та близькі люди та почуттів ні до кого не має

Але ж колись у нас була дружна велика родина. Ми жили у великій комуналці. В одній кімнатці 8 кв.м. 5 осіб – мама, тато і троє дітей. У комуналці всього жило 49 чоловік.

Дітей було багато, всі разом бавилися, хворіли, бігали по довгому коридору. Наші сусіди, така ж велика сім’я, були нам майже родичами.

Я народилася недоношеною, і сусідка допомагала мамі виходжувати мене. Ми весь час сиділи у них в кімнатах, так як було тісно всім в нашій кімнаті. Тітка Оля завжди з нами займалася уроками, читала, як і своїм дітям, нерідко годувала, а Наталя була моєю найкращою подругою. Так ми і дружили сім’ями, навіть коли нам дали квартиру, і ми переїхали, ми завжди були разом.

Мама завжди дуже прислухалася до думки цієї сім’ї. Я виросла, особисте життя у мене не склалося. Був постійний чоловік, але він погано до мене ставився. Міг вигнати, потім знову кликати назад. У мене не було інших варіантів, тому бігала до нього, коли покличе.

Читайте також: Зараз мені вже 28. До цього часу з гіркотою згадую той день нapoдження.Коли батько покинув нас

Потім відносини з ним почали псуватися настільки, що я зрозуміла – розрив неминучий. І о диво, я завагітніла. 10-ть років чекала, і тут на тобі, подарунок з небес. Мені від нього більше нічого не було потрібно. Тільки дитина. Я така була щаслива. Але моя сім’я сприйняла цей факт як незмивна ганьба.

Мені було 30 років. Найбільше старався мене зацькувати брат. Я працювала простою медсестрою, грошей було мало. Брат сказав, що не прийме нас з дитиною. Ми всі жили у великій квартирі. Брат з сім’єю, мама, тато, сестра і я. Мама у мене українка, батько грузин. Мені сказали, що наші сусіди, які дуже багато по життю зробили для нас, мене знати не захочуть і не приймуть в їхньому будинку ніколи. Що я гуляща і ганьба для всієї родини.

Загалом, моя сім’я просто мене зацькувала. Вони просто заставили мене ЦЕ… зробити. Ніколи собі цього не пробачу. Коли через деякий час я прийшла в гості до наших сусідів і розповіла своїй подрузі, вона розплакалася і сказала: “Люба, що ж ти нам не сказала, ми б тобі допомогли, відгородили частину кімнати для тебе і дитини, речей дитячих повно. Чому ти нічого не сказала?”.

Більше у мене не було серйозних відносин, заміж я не вийшла. Я дуже довго відходила від цього стану. І практично перестала спілкуватися з братом і сестрою. Зараз брат в поганому стані у нього важка хвороба і його рідні хочуть, щоб я його забрала до себе в квартиру і доглядала. Хоча у нього 2 сина. Я відмовилася навідріз. І його діти відправили в будинок для людей похилого віку.

Я не зловтішаюся, але його братом не вважаю. Я навіть не хочу його відвідувати. Він був ініціатором цькування, пошкодував для мене місця в квартирі. З сестрою теж майже не спілкуюся. Завела кота. Ось і вся моя сім’я.

Могло у мене бути зовсім інше життя. Син – це така радість! Та не склалося…