Мені було дуже шкода свою свекруху

Я зустріла Артура ще молодою дівчиною. Ми почали зустрічатися і згодом він уже зробив мені пропозицію. Грандіозного святкування не робили, просто розписалися. Щодо житла чоловік сказав не хвилюватися, у його мами був великий будинок, тож жити ми будемо усі разом.

Сказати, що я була в захваті від такого рішення не можу. Часто чула, як подруги скаржилися на своїх свекрух, тож не горіла бажанням жити разом зі своєю.

Читайте також Домашня ковбаса

Було приємно дізнатися, що я помилялася. Світлана Іванівна виявилася надзвичайно доброю і привітною. Вона ніколи не втручалася у наші з Артуром справи і не нав’язувала свою думку. Ми поділили між собою хатню роботу і часто розмовляли «по душам».

Жили ми всі тихо і мирно недовго. Коли я повідомила чоловіку, що чекаю дитину, його ставлення різко змінилося. Він часто почав затримуватися на роботі, а до мене почав ставитися прохолодно. Складалося таке враження, що ми не чоловік і дружина, а звичайні сусіди.

Після появи сина Артур ошелешив всіх несподіваним повідомленням. Він подав на розлучення. У його житті вже давно з’явилася нова жінка і він збирався з нею одружитися. А ми з сином повинні піти.

Я вперше почула, як Світлана Іванівна свариться. Вона довго висказувала сину, що думає про нього, а потім просила одуматися. Та ніякі слова не могли достукатися до свідомості Артура. Він зробив свій вибір і міняти щось не збирається.

Я не хотіла більше залишатися у цьому домі. Зібрала сина, подякувала Світлані Іванівні і пішла. В силу своїх фінансових можливостей, усе, що ми могли собі дозволити, кімната у гуртожитку. Жити там не солодко. Сусіди постійно беруть наші речі, можуть з’їсти приготовлений обід, а по вечорах відпочивають надто гучно. Та на разі знімати хорошу квартиру я не можу, бо немає грошей.

Одного дня, гуляючи з сином у парку, ми наткнулися на зажурену бабусю, що сиділа на лаві і тихо плакала. Як же я здивувалася, коли у цій жінці впізнала колишню свекруху. Ми розговорилися і вона розповіла, як важко їй тепер живеться, а додому повертатися зовсім не хочеться.

Вона скаржилася на нову невістку. Та була лінива і нетямуща. Світлана Іванівна сама вела господарство, готувала їсти, прибирала у домі. А замість подяки чула постійні зауваження, що щось зробила не так.

Мені було дуже шкода свою свекруху. Вона добра людина і зробила для нас з сином багато хорошого. Та, якби мені не хотілося, я не могла забрати її до себе, бо ми з сином самі не мали де жити. Як знайти вихід із цієї ситуації, я не знаю.