З Мариною я познайомився в інтернеті. Дівчина мені дуже сподобалася. Ми спілкувалися в мережі понад місяць, після чого я запропонував їй зустрітися.
Але Марина почала шукати різні відмовки, хоча це мене ніскільки не насторожувало. Зараз так поводяться більшість дівчат, намагаючись заінтригувати хлопця. Потім ми обмінялися номерами телефонів і стали спілкуватися так. Згодом я знову запросив її на побачення, і Марина погодилася.
Я дуже вже хотів побачити її. Ніч перед цим днем була безсонною, адже всі думки були лише про неї. Я приїхав в зазначене місце раніше, а от Марина прийшла вчасно… і не одна. Її рухатися допомагала молода дівчина, яка була її сестрою. В результаті виявилося, що моя Маринка була інвалідом. Тепер я зрозумів, чому вона так довго тікала від зустрчі. Мені було ніяково, тому про це говорити я не став.
Час на побаченні пролетів дуже швидко, адже спілкуватися з нею було надзвичайно цікаво. Було помітно хвилювання дівчини, але мене це ніяк не бентежило. В кінці вечора я обняв міцно її та поцілував. Потім з’явилася сестра, яка забрала Марину додому.
Через місяць я вирішив познайомити кохану зі своїми батьками. Я їх попередив про стан Марини, але вони не сприйняли серйозно цю проблему. Побачивши дівчину, мати зробила безглузде обличчя, а тато, після двох слів встав і вийшов з кімнати.
Мені було дуже соромно за своїх батьків, адже такої реакції я не очікував. Весь вечір пройшов в напруженому настрої, а потім, коли я провів Марину, мати кинулася мені в ноги в сльозах. Вона благала мене покинути дівчину та знайти собі нормальну.
Після цих слів я мовчки зібрав речі та пішов з дому. Довгий час я не міг знайти собі місце, але згодом влаштувався на роботу, винайняв квартиру та забрав дівчину до себе. З того часу пройшло уже три роки. Зараз у нас все добре, виховуємо найкращу донечку у світі. А з батьками я спілкуюсь дуже рідко, і то по телефону …