Мені дуже образливо, що донька так ставиться до мене!

Живемо ми з донькою в різних містах вже цілих 10 років, от нещодавно їй виповнилося 30 років, а вона нас навіть не покликала. Як тільки вона одружилася, то я залишила їй квартиру і поїхала до матері, щоб не заважати молодій сім’ї. Хоча чоловік її мені взагалі не подобався, ну не пара він їй. Так вони залишилися жити в тій трикімнатній квартирі, але я не переписувала її, а залишила собі, на про всяк випадок – не довіряю я зятю.

Бачуся з Юлею лише один раз на рік, на Різдво. Приїжджає вона до нас на свята, бо в селі краща атмосфера, а от нас взагалі до себе не кличе. Коли Юля приїжджає, то наша спокійна атмосфера в домі перетворюється на жах: вона щось вічно невдоволена, кричить, хоча вона в нас ніколи не питає, як ми живемо, чи нам щось треба.

Якось я вирішила зателефонувати свекрусі, слово за слово, і вияснилося, що Юля з нею теж не спілкується. А все через те, що свекруха їй робила зауваження.

Читайте також Ми тоді з дружиною почали шукати вихід з ситуації

В мене з матір’ю біля хати великий город з картоплею. І я одного разу попросила приїхати доньку з зятем нам допомогти. Правда, та сказала, як відрізала: допомагати вони не будуть, бо на вихідні їдуть відпочивати в гори.

Так вона і не приїхала. Моїй матері 85 років, тому з неї теж допомоги ніякої, я ледве той город сама перекопала. Взимку, як завжди, попросять мішок картоплі, а я не дам!