Моя донька Марта вже доросла та має власну сім’ю. На жаль, бачимось ми з нею дуже рідко, тому до кожної зустрічі я завжди по-особливому готуюсь. Ось і того разу, я заздалегідь подзвонила до неї та запросила у гості. Я вирішила спекти свій найкращий шоколадний торт, тому відразу побігла у магазин за продуктами. Окрім торта, я вирішила приготувати улюблені страви своїх внуків, щоб потішити їх.
Не гаючи ні хвилини я відразу взялась за приготування. У мене багато вільного часу, оскільки вже роки живу сама, чоловіка похоронила ще 10 років тому. Інших дітей у мене немає, родичів також, тому єдина радість у житті це Мартуся та улюблені внуки. Бачу я їх не так часто, як хотілось би, але у такі моменти я почуваюсь найщасливішою людиною на світі. Усе своє життя я присвятила їм.
Читайте також Домашні шоколадні пряники
Ось і настав довгоочікуваний день, я все підготувала, накрила на стіл, зробила гарну зачіску, одягнула найкращий наряд і з нетерпінням чекала на дітей. Цей день мав стати особливим, адже я хотіла зробити їм великий подарунок.
Вже багато років я заощаджувала, не дозволяючи собі нічого зайвого, бо розуміла, що молодій сім’ї ці кошти будуть дуже потрібні. Мої гості запізнювались і я ніяк не могла знайти собі місця. Я страшенно засмутилась через страви, бо все давно охололо, а надзвонювати доньці не хотілось. Я тішила себе думками про те, як зрадіють моєму подарунку діти, адже вони навіть нічого не підозрюють.
Хотіла, щоб вони купили собі новенький автомобіль, молодій сім’ї без нього нікуди. До того ж донька з чоловіком давно мріяли про нього, але де їм молодим було гроші взяти?
Цілий вечір я не втрачала надії, але у годині восьмій зрозуміла, що чекати марно. Спершу я була обурена, що донька не попередила мене, але потім мені на думку спало: «А раптом трапилось, щось страшне?» Не витримавши, я зателефонувала до доньки.
З’ясувалось, що донька і забула про свою обіцянку приїхати, мовляв, справ дуже багато і їй зовсім з голови вилетіло. Мені стало дуже обідно від такої неповаги з боку дітей. І хоча Марта страшенно перепрошувала й обіцяла на тижні обов’язково заїхати, легше мені не стало. Десяток років я відмовляла собі у всьому, щоб назбирати для них гроші й зовсім не очікувала на таку зневагу з їх боку…
За всю ніч я очей так і не зімкнула. Мене душили сльози образи на доньку. Я усвідомила, що всі ці роки була дуже самотньою та не потрібною навіть найріднішій людині. Врешті-решт я вирішила, що донька моя тих грошей не заслуговує і потрачу я їх на себе.
Вранці я першим ділом викинула усю зіпсовану їжу, яку так довго готувала, одягнулась та вирушила у турагенцію. Спершу я думала потрати ці гроші на коштовні прикраси або хорошу шубку, але усвідомила, що найбільше моє бажання зараз поїхати якомога далі. Прибувши до агенції я відразу повідомила молоденьку працівницю, що мені без різниці куди їхати, головне якомога скоріше. У мене не було жодних критеріїв стосовно країни до якої мене відправлять, хотілось лише змінити обстановку та отримати нові емоції. Соромно зізнатися, але за все своє життя я ні разу не була не те що за кордоном, а навіть на морі. Раніше я осуджувала людей, які щороку витрачають такі величезні кошти на відпочинок, але тепер і сама опинилась на їх місці.
Мене повідомили, що є путівка у Туреччину, виліт сьогодні. Я дуже зраділа, що не доведеться довго чекати. По дорозі додому я зайшла у магазин та купила декілька гарних купальників та літніх нарядів. Вдома спакувала валізу і викликала таксі до аеропорту. Я подумки подякувала доньці, що рік тому переконала мене подати документи на оформлення закордонного паспорта, на всякий випадок. Переліт пройшов вдало і я почувалась просто фантастично.
У Туреччині мене відвезли у шикарний п’ятизірковий готель, де все включено. Я була вражена красою, що мене оточувала: золотистий пісок, чисте голубе море та яскраве сонце. Усі образи та проблеми моментально вилетіли з моєї голови, я насолоджувалась відпочинком.
У барі було безліч коктейлів, які відразу ж приваблювали своїм яскравим виглядом, а у ресторані на мене чекало стільки всякої їжі, що я ніяк не могла вирішити, що скуштувати першим — хотілось все і відразу.
Я була на сьомому небі від щастя й образа на доньку відразу пройшла.
Вранці я пішла купатись у морі та засмагати. Я як раз лежала на шезлонгу, коли раптом до мене підійшов чоловік з двома коктейлями у руках та запропонував познайомитись.
Він відразу мені сподобався: приблизно мого віку, дуже доглянутий та ввічливий. Я, не довго вагаючись, погодилась на його пропозицію. Його звали Олександр і він також родом з України. Ми провели разом майже цілий день: випили чимало напоїв, розмовляли та сміялись. А ввечері він запросив мене на танці і я погодилась. Вранці мені принесли від нього квіти та записку зі словами «Не дочекаюсь нашої нової зустрічі!»
Як з’ясувалось, дати приїзду і від’їзду у нас з Олександром збігалися, а тому всі наступні дні ми провели разом. Я дізналась, що протягом життя Саша ніколи не затримувався на одному місці, робота у нього була така, а тому він так і не одружився. Він виявився прекрасним співрозмовником і весь час мене не покидало відчуття ніби ми знайомі вічність.
Коли прийшов час повертатись додому, мені страшенно не хотілось розлучатися з новим знайомим. А Олександр і не думав про це: у день від’їзду він запропонував мені вийти за нього заміж! Я була шокована такою пропозицією, але Саша мені дуже подобався і наші душі були неначе споріднені, тому я наважилась на такий божевільний крок! Чоловік запропонував переїхати до нього, мовляв, квартира у нього велика та і пенсія пристойна.
Трохи обдумавши все, я погодилась, але при одній умові: спершу ми поживемо місяць у мене, щоб донька та внуки могли з ним познайомитись та і речі спакувати потрібно.
Коли я приїхала додому, то зовсім не очікувала побачити по всьому місту свою фотографію зі словами «Пропала жінка!». Я зрозуміла, що не залишила жодної записки! Ми з Олександром піднялись до квартири, де на нас чекала страшенно перелякана Марта.
Було схоже на те, що донька проплакала не один день і мені було соромно перед нею. Марта кинулась мене обнімати та почала розпитувати, куди я пропала. Вона дуже здивувалася, коли почула, що я тільки прилетіла з Туреччини, та ще й з нареченим.
Марта розповіла, що вже обдзвонила усі лікарні та звернулась по допомогу до поліції, бо думала, що зі мною трапилось щось жахливе. Мені було дуже шкода, що донька стільки настраждалась.
Ми довго просили одна в одної пробачення та пообіцяли, що такого більше не трапиться.
Потім розмову почав Олександр. Він сказав доньці, що хоче зі мною одружитись, розказав про себе та наші плани на найближче майбутнє. З’ясувалось, що домівка Саші лише за 100 кілометрів звідси, а тому ми зможемо без проблем навідувати їх двічі на місяць.
Були видно, що Саша справив гарне враження на мою доньку, але вона все ж не йняла віри, що таке можливо. Після нашої історії знайомства, Марта трохи заспокоїлась і врешті-решт сказала, що дуже щаслива за мене.
Незабаром ми з Олександром розписались і я переїхала до нього. Тепер ми з Мартою мало не щодня зідзвонюємось і я дуже рада, що ми помирились. Саша виявився прекрасним чоловіком, дуже чуйним та добрим. Весь свій час ми проводимо разом, відвідуємо цікаві місця на батьківщині та за кордоном. Я почуваюсь найщасливішою жінкою у світі.
Донька з Олександром швидко знайшли спільну мову, а внуки й взагалі почали називати його дідусем. Одного разу я навіть подякувала Марті за те, що таким незвичайним чином допомогла мені змінити своє життя. Доля — дивовижна річ. Це ж треба було пролетіти стільки кілометрів, щоб зустріти своє кохання.