Моя родина ніколи не була ідеальною, хоча з боку все так і виглядало. Мій батько був страшним тираном. Він не дозволяв мамі виходити на роботу через паталогічні ревнощі. Здавалося, тато ревнував маму до кожного стовпа. Інколи мама не могла навіть вийти на вулицю та поздоровкатися зі сусідами – тато починав бурчати.
У нашій родині царював повний патріархат. Тато вирішував усе: що будемо вечеряти, куди їдемо відпочивати наступного літа, в який університет мені піти. Мамі не можна було займатися своїми справами: читати книгу чи дивитися телевізор. В дитинстві мені така поведінка давалася нормальною, адже чи може дитина розібратися у тонкощах дорослих стосунків? Але чим дорослішою я ставала, тим більше мені подібна модель родини не подобалася. Та мама корилася і слухалася у всьому.
Читайте такожОдружений чоловік назавжди буде зі своєю дружиною, поки вона це буде дозволяти.
Згодом тато знайшов роботу, яка потребувала відряджень. Вони тривали по кілька тижнів. Коли тато їхав на роботу, мама розквітала: вдома її провідували подруги, вона займалася чим хотіла, досхочу говорила телефоном. Таке прекрасне життя тривало 5 років – тато захворів і не зміг їздити у далекі подорожі. Він влаштувався на пів ставки і половину дня проводив вдома.
Хвороба трохи розм’якшила тата. Він розумів, що грошей в родині не вистачає, тому дозволив мамі працювати – перукарем. Добре, що мама не розгубила давні знайомства і змогла швидко почати заробляти гроші.
Часто у тата були необґрунтовані вибухи ревнощів, адже мама була перукарем-універсалом: до неї приходили і чоловіки, і жінки. Але моя рідна людина все терпіла.
Колись дорослою я запитала у мами:
– Скажи, якби був шанс все змінити, ти б знову вийшла за батька заміж?
– Так, звичайно. Я ж його люблю.
І тут мені стало зрозуміло: любов може все стерпіти.