Мій чоловік був на сьомому небі від щастя. Адже він все життя мріяв про сина.

Ніби все добре у нас, жили з чоловіком і дітьми без проблем.
Скажу чесно, останнім часом моя середня дочка почала набирати вагу, проте я на це не звертала уваги. Мені здавалося, що це нормально. Адже Віка багато вчилася, займалася з репетиторами і приходила додому пізно ввечері, і аж тоді нормально їла за цілий день.

Аж одного дня я звернула увагу, що її живіт почав ставати округлим. Я її запитала чи вона не хоче мені нічого розповісти. Віка почала ридати. Вона  уже на сьомому місяці, уявіть тільки. Сьомому!

Читайте також Петро Іванович сидів у задумі. Невже це він виховав таку егоїстичну дочку?

Пізніше я дізналася, що вона чекала дитину від хлопця з яким зустрічала досить давно. Він був з малозабезпеченої родини, але був надто популярним у їхній компанії. Дитина була від нього. От лише Віка твердо вирішила, що він про це ніколи не дізнається, оскільки він їй причинив біль і зрадив їй з її ж подругою.

Звичайно ж моя донька не ходила ні на жодні обстеження чи ультразвукові дослідження. Вона, по-дитячому, сподівалася, що це мине само-собою. Наївна.

Наступного дня ми пішли до лікаря. Гінеколог оглянув доньку і направив на обстеження. Результати ми отримали ще через день. Виявилося, що існує надто великий ризик, що дитя  із патологією.

Моя донька прийняла це мужньо, і запевнила, що це її життя і якщо вища сила вирішила, що має бути так – то вона виховуватиме таку дитину і ні за що від неї не відмовиться.

Ми з чоловіком не знали, як нам поступити. З однієї сторони це наш майбутній внук чи внучка, з іншої сторони – ця дитина буде із вадами, а ще з іншої – наша донька неповнолітня і їй потрібно думати і навчатися, щоб в майбутньому стати лікарем.

Ми не знали, як жити далі. Але й знали характер нашої середущої дочки. Тому ми прийняли рішення, що дитину ми запишемо на себе, щоб у Віки не виникало проблем у майбутньому. Спочатку вона була проти, але таки погодилася.

Прийшов день пологів. Віка мала здорового хлопчика. Мій чоловік був на сьомому небі від щастя. Адже він все життя мріяв про сина. Про продовжувача роду, і от зараз він у нього з’явився. До того у хлопчика буде його прізвище і по-батькові.

Хлопчик, точніше мій внук. Ні, навіть не так – мій син, — був дуже схожим на Віку, а Віка – це копія свого тата. Світловолосий і голубоокий малюк з пухкенькими щічками. Хіба це не справжнісіньке щастя?.

Віка склала іспити і була зарахована на навчання до медичного університету. Вирішила, що за фахом хоче бути лікарем-неонатологом. Вона встигала і навчатися і за дитиною доглядати.

А ми із чоловіком дуже вже полюбили вечірні прогулянки із візочком і нашим малюком.