Історії

Моя свекруха ревнує мене до свого сина

Гріх мені буде, якщо я почну жалітися на своє життя, адже мені сам Бог дав дуже хорошого чоловіка. Та біда у тім, що я його майже не бачу, бо у нього робота така.

Одразу після весілля я жила з мамою свого чоловіка, адже Василь попросив мене про це і свекруха усіляко вмовляла, казала, що так буде краще для всіх.

Мені відразу цього не хотілося, але не послухати свого Василя я просто не могла. тому погодилася.

Перші два місяці все насправді було чудово, але потім… розпочалося справжнє пекло.

Свекруха вирішила, що може мене у всьому повчати, вчити на свій лад і вимагати від мене того, що робить вона, хоча я вже досить доросла і знаю, як мені буде краще!

Повірте, так навіть рідна мама мене ніколи не повчала, хоча вона у мене дуже вимоглива та строга жінка.

 

Читайте такожЯке ж гарне було весілля всі усміхнені та щасливі, ось тільки батьки Михайла не прийшли на святкування, навіть до церкви не прийшли на вінчання. Не сподобалась їм наречена

Мій ж Василько приїздить на декілька днів на місяць, а решту часу проводить на робочих об’єктах, адже цього вимагає його професія, інакше ніяк.

Та навіть, коли чоловік вдома, він не зі мною, а з мамою. Вона настирливо його просить покатати її містом, зводити в ресторан, пройтися з нею магазинчиками

Ввечері чоловік повертається втомленим та виснаженим, тому ми з ним навіть не говоримо нормально.

Це що, так свекруху ревнує мене до свого сина?

А ось останній раз, коли Василь приїжджав, то вона навіть поспати нам не давала усі три дні. Казала, що їй погано і просила Василя, аби він всю ніч був біля неї.

Тепер, він поїхав на три місяці у своє відрядження. А мені як жити? Що робити мені?

Так, я розумію, що чоловік повинен працювати, приносити гроші в дім, але хіба така ситуація правильна?

Я не щаслива від грошей, коли Василя так довго нема поруч, а замість нього набридлива свекруха, яка навіть і хвилинки не дає для того, аби ми побули на одинці, разом, натішилися своїм коханням.

Надзвичайно кохаю свого чоловіка, ціную його, але як нам жити далі? Ми такі молоді, але час йде!

Маю сина маємо, який вже в дитячий садочок ходить.

Сін постійно питає про свого тата, адже він його майже і не знає. Він плаче, бо його друзі в садочку розповідають, як вони зі своїми татусями граються, а мій син, що?

Та й Василь не зрозуміє, що таке батьківство, не помітить, як син виросте і все, дитячі роки не повернути. Батько і син не будуть такими рідними.

Бабуся, взагалі не хоче його виховувати чи гратися з ним, бо каже, що він надто гучно сміється і їй це не подобається.

Дивна якась, як це дитячий щирий сміх може не подобатися?

Навіть казку на ніч не хоче прочитати, або нагодувати.

Я вже і сама собі робу знайшла, аби фінансово було легше і Василь зміг працювати на інший роботі, але чоловік каже, що мусить давати гроші мамі, яка самотужки виховала його і поставила на ноги.