Моїй доньці 3 роки. Останнім часом я все частіше шкодую, що вона в мене є.Я зрозуміла, що я її не люблю.
Я мала стосунки одруженим чоловіком, у нього не було дітей. Завжди розповідав, як хоче рідних дітей, що пішов би від дружини, якби я ощасливила його. І тут сталося диво! Він пішов, але від мене!
Моїй доньці 3 роки. Останнім часом я все частіше шкодую, що вона в мене є. Я зустрічалася з одруженим чоловіком, у якого в шлюбі не було дітей. Він був в повній впевненості, що проблема в ньому. Говорив, як хоче рідних дітей, що пішов би від дружини, якби я народила. І тут сталося диво – я завагітніла. Він пішов, але від мене!
Я дуже хотіла дитину і, природно, я його залишила. Народилася дівчинка. І тут почалося моє пекло. Я зрозуміла, що я її не люблю. Я годувала її, доглядала, міняла підгузники, купала, вела себе, як всі. Але в душі, в душі не було тієї любові, про яку пишуть.
Мама говорила, що потерпає, буде легше. А мені здається, що все гірше і гірше. Спочатку були проблеми з горщиком, вона ні в яку не хотіла на нього сідати. Могла сидіти на ньому 10 хвилин, потім встати і через 3 секунди наробити в штани. Це мене виводило з себе, я билa її, думаючи, що це допоможе.
Тепер проблема з тим, що вона просто не хоче говорити. У неї є всі звуки, вона каже деякі слова, але повторювати слова вона не хоче. Вона не розуміється в кольорах. Вона не може сказати чи пояснити, чого вона хоче. Не розуміє елементарних речей, таких як не можна малювати на стінах. Я не можу змиритися з думкою, що моя дитина просто тупa! Вона плаче без приводу.
Я все більше переконуюся, що не люблю її. Був такий момент, що я їхала від неї на 3 дні. Я не скучила, мені було без неї так добре. Мені здається, вона моя помилка.
Я живу з батьками, дай Бог їм здоров’я, і з дочкою. Якби не було засудження з боку родичів і батьків, я б, швидше за все, віддала дитину в прийомну сім’ю, знаючи, що з нею все буде добре.
