Зараз у мене все добре. У мене хороша робота, чоловік, двоє діточок, але от дитинство в мене викликає сумні спогади. Мама одружилася з батьком через те, що на світ мала появитися я. Через 5 років у мене появилася ще сестра, яка, на відмінну від мене, була довгоочікуваною та бажаною.
От до Світлани батьки ставилися тепло, дарували їй усю свою любов, а я в цей час почувалася самотньою та нікому не потрібною. Чим дорослішою я ставала, тим більше розуміла, що батькам просто на мене байдуже. Весь свій вільний час вони проводили з сестрою — водили її на секції, робили разом уроки…
Переїхала я від батьків в 20 років в інше місто, адже така несправедливість лише дратувала. Я знайшла собі роботу і жила на орендованій квартирі. Мама дзвонила мені один раз в тиждень, щоб переконатися чи все добре, а потім розповідала про свою любиму Світлану. На цьому я припинила нашу розмову. Згодом я познайомилася з Олегом та вийшла за нього заміж.
І вже тоді я з батьками практично не спілкувалася, вони ображалися на мене через те, що я не хотіла слухати постійні вихваляння успіхів сестри. Через декілька років і я стала мамою. Бабуся привітала мене з народженням донечки, запрошувала я їх на день народження онуків, але родина так і не з’явилася.
Читайте також:Профітролі із сирним кремом
Зараз Олега получив хорошу посаду на роботі, діти ходять в садок, а ми разом займаємося власним бізнесом. Придбали простору квартиру, а стару здаємо в оренду. І чоловік, і я маємо власні машини, їздимо кожного літа відпочивати на море — і коли про це дізналася моя мама, то одразу з’явилася в моєму житті.
Як виявилося, тато важко захворів і йому потрібна фінансова допомога. Звичайно, я стала допомагати з лікуванням. Світлана заміж так і не вийшла — не знайшла достойного чоловіка. Коли я приїхала в черговий раз в село, то мама стала мене дорікати в тому, що я недостатньо їм допомагаю. А я сказала, що Світлана теж їхня дочка і вона повинна доглядати батьків нарівні зі мною.
Мама тоді просто почали кричати на мене, що мене дуже образило. Я не розумію, чому повинна їх всіх тягнути, ще й Світлані допомагати, адже вона, бідненька, не може знайти хорошу роботу, а за декілька тисяч працювати не піде. Всі ці роки їм було байдуже, де я, з ким я, навіть онуків не хотіли бачили. В мене дуже багато образ на сім’ю і вважаю, що вони повинні попросити в мене вибачення. Я батькові фінансово допоможе, але в село більше я не поїду …