Я з Олексієм познайомилася на заводі. Працювала я в їдальні. Щодня він приходив до нас на обід. Чоловік мені одразу сподобався, тому я часто за ним спостерігала. Олексій був завжди привітний та скромний, до всіх говорив та ставився дуже добре. Жодних нарікань по роботі ніколи не поступало.
Оскільки я працювала поваром в їдальні, то з легкістю могла оцінити, що він та скільки їсть. З його щоденного раціону, я зрозуміла, що він обмежує себе в харчуванні. Часто купував вчорашні пиріжки зі знижкою. Одного разу я вирішила його запитатися:
– Олексію, чому ви так скромно обідаєте? Вдома напевно дружина добре балує стравами?
– Облиште, яке там балує. Вона всю мою зарплату собі привласнює, а до холодильника мені взагалі підходити не можна. А пиріжки я собі купую на вечерю.
– А чому ви не маєте права користуватися холодильником?
– Жінка говорить мені, що там лежить тільки їжа для дітей.
Мені так шкода його стало після цієї розмови. З наступного дня я вирішила його підгодовувати: робила більші порції, дещо давала з собою додому. Олексій одразу помітив мою турботу, тому одного разу запропонував мене провести додому.
Додому ми вирішили пройтися через парк. Говорили багато, стали краще пізнавати одне одного. Я все більше починала усвідомлювати, що він неймовірна людина. Коли ми вже були біля мого під’їзду, я запропонувала випити у мене чай. Вдома на мене чекав син — Петро. Вони одразу знайшли спільну мову. В Олексія було своїх троє дітей, мабуть, через це у нього відчутний великий досвід у спілкування з дітьми.
Ми потайки почали зустрічатися. Я щиро закохалася. Він мені розповів про всі свої життєві проблеми. Живуть вони з дружиною в окремих кімнатах, зарплату у нього відбирають одразу, дружина ніколи не працювала, в будинку постійно брудно. Якщо дружина купує продукти, то вони тільки дітям! Навіть фрукти, які він час від часу приносив додому, видирають одразу з рук!
Я знала, що Олексій заслужив, щоб його любили, але цього в його родині не було. Згодом я запропонувала йому переїхати до мене. Через декілька днів він зібрав всі свої речі та почав жити у мене. Я розумію, що вкрала чоловіка з сім’ї, але по-іншому я не могла вчинити. Мене не мучить чомусь совість, адже там він нікому не був потрібен. Всім важлива була лише його зарплата, інших прав він там не мав!
Через декілька місяців, я помітила, що він розцвів, захотів більше заробляти, почав радіти життю. Щодня допомагає моєму синові робити уроки. Думаю, що мій Петро скоро почне називати його татом. Олексій не вагаючись подав на розлучення. Квартира, в якій він колись проживав була трикімнатна, тому вирішив її розділити навпіл з дружиною. А нам лишні квадратні метри точно стануть у пригоді, оскільки ми очікуємо поповнення в родині!
Щиро надіюся, що розлучення пройде мирно та без особливих скандалів. Хоча, колишня дружина — ще та змія. Думаю, що вона буде до останнього боротися за квартиру.