Говоримо привіт сонечкові та бажаємо добраніч місяцеві на небі. Все навколо нас сповнене справжніх чудес, які ми здатні розгледіти на відміну від заклопотаних дорослих.
Тонко відчуваємо людей – відкрите серце дозволяє нам бачити їхню сутність.
Ми з радістю обіймаємо і з радістю відповідаємо на бажання обійняти нас. Любимо людей просто так – не за щось, а лише тому, що вони є. Не ставимо умов, не вимагаємо їх змінитися. Нам байдуже, скільки в кишені у людей, яких ми любимо, який у них статус в суспільстві, наскільки престижною є їхня робота чи крутою тачка.
Любов просто лиється із наших сердець, оживляючи все навколо, і ми здатні наповнюватися нею зі світу. Адже відчуваємо, що любов є всюди.
Читайте також Все частіше він став замикатися у ванній і набирати знайомий номер, щоб почути тихий, мелодійний голос.
Та може так статися, що в якийсь момент ми можемо прийняти хибне рішення і закрити своє серце. У кожного на те є власні причини, що випливають із наших взаємин із конкретними людьми в нашому житті, – образа, біль втраченої любові, страх, злість тощо.
І закритість серця перетворює нас на в’язнів, які перестають жити по-справжньому. Доки серце залишається закритим, ми не живемо – існуємо. Просто функціонуємо як певні механізми.
Життя залишається десь за там бортом, адже не може проникнути крізь наглухо задраєні ілюмінатори і тому відбувається швидке старіння. На якийсь час у нас з’являється ілюзія, що жити стало легше. Та примарність цього враження стає очевидною через певний час – із закритим серцем ми стаємо урізаною версією себе, відмовившись від найціннішої частини нашої Душі.
Коли ми набираємося сміливості відкрити своє серце знову, нам варто бути готовими, що доведеться пройти крізь біль, який його зачинив. Та воно того вартує.
Відкритість серця робить нас здатними до любові, яка “не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього”.