Проживши майже тридцять років до мене дійшло, що кожен оцінює особисті відносини з позиції себе. Тобто, якщо ти сильно когось любиш, то віриш у те, що і тебе з такою ж силою люблять.
Я завжди любив свого старшого брата, він заміняв мені всіх.
Батьки в нас звичайно були, але крім нього вдома зі мною більше ніхто майже не спілкувався, батькам було не до нас.
Із братом ми росли як рослини: помити, нагодувати, одягнути – ось і всі відносин між дітьми і батьками. Тому, коли брат пішов від нас, мені було дуже важко та сумно. Я завжди його чекав, постійно бігав до брами та виглядав його. Думав і сподівався, що ось-ось він приїде.
Читайте також: Що таке депресія і як з нею боротися?
Не так давно, на одному сімейному застіллі, я дізнався, щось таке, ну дуже не приємне для мене. Мій брат сказав мені, що весь час не міг мене терпіти, сказав, що я постійно йому заважав і плутався в нього під ногами, що було б краще, взагалі не мати брата.
Для мене ці слова, сказані і без цього в дуже важкий період часу, було чути вкрай неприємно. Адже я завжди думав, що брат мене теж любить. Я навіть не знаю, як тепер з ним спілкуватися, адже він і досі мій старший брат.