На цю зустріч я чекала цілих двадцять років, а тепер, коли до зустрічі залишились лічені хвилини, серце ладне вискочити з грудей

На цю зустріч я чекала цілих двадцять років, а тепер, коли до зустрічі залишились лічені хвилини, серце ладне вискочити з грудей. Я кожного дня уявляла нашу зустріч з Мамою, знала, які будуть сказані мої перші слова. Часто задавала собі питання: Як зустріне вона мене? Що скаже? Як пояснить, чому залишила мене, ще такою крихітною в пологовому будинку? Мати часто приходила у снах до Марічки. А тепер, коли до зустічі залишилося так трішки – стало страшно і моторошно…

В інтернаті їй було не легко, діти знущалися над рудоволосою дівчинкою. А ще у неї був поганий зір. Вона була на консультаціях у багатьох кліках, але все марно, оперувати її відмовлялися. Якось в інтернат приїхала волонтерка Карлін з Німеччини. І серед багатьох дітей, саме ця дівчинка запала в душу гості і вона почала опікуватися Марічкою. Надсилала листівки та подарунки на усі свята. Хоча у неї була своя сім’я, діти, онуки, але все одно продовжувала займатися благодійністю. Хто зна, як би склалася доля дівчинки, якби не Карлін. Вона дівчинку забрала до себе. Договорилась за оперцію на очі з лікарями, в одній з найкращих клінік німеччини. Операція пройшла успішно і у Марічки відновився зір. Карлін завжди просила дівчинку, щоб не повторила долю своєї матері…

…І ось, цей момент настав, вона їде до мами. Якось дівчину відправили на оздоровлення в санаторій, де вона познайомилася з жінкою, яка була з того села, звідки Марічки мама.

– Дічинко, та я ж знаю твою маму! – вигукнула вона схвильовано.

Жінка пообіцяла поговорити з нею і привезти доньку в гості. І ось вони йдуть пішки по вулиці, а сердечко Марічки б’ється ще сильніше. Поки дійшли, уже настала ніч. Зупинились біля хати, а дівча проситься:

– Я прошу вас, давайте завтра прийдемо. Вже ніч, пізно…

– Марічко, ти ж хотіла цього… Не бійся.

Зайшли на подвір’я. Жінка постукала у двері:

– Ганно, відчиняй, дочку привезла!

За дверима хтось заметушився… Двері відчинилися, й на порозі постала жінка. Це й була її мама…

Чужа жінка обняла дівчину, а та аж здригнулася, хоч і не відштовхнула. Невідомий чоловік теж поцілував. Це новий чоловік мами і батько її братика Остапа.

Також читайте: Ефективна дієта, яка за 1 тиждень допоможе вам схуднути на 5 кг

– Донечко, може, ти залишишся у нас ночувати? – тихенько прошепотіла мати.

Марічка промовчала. Подивилася на жінку, яка її привезла та прошепотіла:

– Скажіть, що я не залишуся сьогодні у них, а завтра прийду…

Мама разплакалась:

– Ти мене покидаєш?

І в цей момент Марічку прорвало. Весь біль, що тримала в собі всі ці роки, хлинув з потоками сліз, яких вона більше не соромилася. Це вона, виявляється, її покидає, а не мама покинула двадцять років тому? Жінка техенько забрала ридаючу дівчину з хати і повела до себе…

 Наступного дня мама знову плакала і причитала:

– Маю гріх, Бог мені більше не простить, що я тебе кинула.

– Я тебе вже простила. І Бог простить, – промовила донька.

Марічка так і не змогла запитати у матері, чого вона покинула її у пологовому. Хоча усе і так було зрозуміло. Ганна пиячила, жила неправедно, й небажана дитина їй була не потрібна. Потім Ганна познайомила Марічку з родиною. У мами вона була велика. Прощалися зі сльозами, обіцяли більше не губитися.

Марічка бачилася з мамою ще один раз, бо та невдовзі померла. Про тата взагалі боялася питати. Саме закінчувала школу, тож треба було думати, як і де жити далі. Мамина родина, яка обіцяла допомагати дівчині, забирати її до себе не поспішала. Марічка зрозуміла, що вона їм не потрібна. З часом у неї з’явилися прийомні батьки . І тільки завдяки названим батькам дізналася, що таке справжня родина. Дівчина відмінно закінчила інститут, знайшла свою другу половинку і вийшла заміж. Батьки на весілля дітям подарували хату, тепер у них є своє власне гніздечко. Дівчина виконала обіцянку, яку дала Карлін – не повторила долю своєї мами..