Якось нас із нареченим запросив у гості його колега . Колега Богдана недавно одружився, він взяв жінку з дитиною від попереднього шлюбу. Своїх дітей у сім’ї поки немає, але вони через це не відчували себе менш щасливими. Колега прийняв чужу дитину як свою рідну. Відноситься до нього, як до рідного.
Ми гарно провели час і поїхали додому.
По дорозі додому я вирішила поділитися із Богданом своїми враженнями про те, як його колега добре ладнає з дитиною своєї дружини. Я й подумати не могла, що можна так щиро полюбити чужу дитину, ще й чоловік. І тут наречений не став мовчати, а давай все говорити, що думає:
– У нас на роботі всі з нього сміються! Взяти “розведену” жінку, та ще й з причепом! Ганьба якась! З його-то можливостями він би будь-яку дружину міг знайти. Ти знаєш скільки він грошей заробляє?
Читайте також: І тепер я незнаю, що мені робити? Як правильно поступити? Що знову кудись тікати від нерозділеного кохання?
Мене така відповідь неприємно вразила. Але я подумала можливо наречений випив, тому і говорить такі нісенітниці.
Але про ці слова я не можу забути. Вони мені не дають спокою.
Через такі слова мені не хочеться створювати з ним сім’ю, але покинути його я теж не можу, адже все інше у відносинах мене влаштовує.
Звичайно, судити про людину і приймати якісь рішення по одному вчинку складно, але це явний “дзвіночок”, про який я забути не можу.
Наречений, не змінює своєї думки, стоїть на своєму і каже, що не варто брати чужу дитину у дім, потрібно жити лише для себе.
Це мене дуже бентежить.