У сорокаградусний мороз вуличну собаку вперше пустили погрітися додому. Цікаво, Вам, як поводила себе собака? Навряд чи Барсік пам’ятав, як його тримали вдома, коли він був щеням. Тільки він трішки підріс, його почали готувати до життя на вулиці у буді. Та й інше життя, він навряд чи міг собі уявити. І навіть, якби міг, то не факт, що він би надав перевагу валятися на дивані чи килимі, замість того, щоб ганятися по дворі за сусідськими кішками. Тепла будка, триразове харчування, і можливість ганяти куди тільки очі дивляться (в межах двору, звичайно) – ну хіба ж не ідеальне життя?
— Татусю, хіба наш Барсік не замерзне? – запитувала ще на початку зими у тата Михайла маленька донечка. Це саме він, півтори роки тому приніс додому маленьке щенятко, яке хтось залишив біля будки сторожа на роботі.
— Ні, крихітко, наша собачка не замерзне. У нього тепла шерсть. І будку я йому утеплив, — впевнено відповів Михайло. Однак ця розмова була ще на початку грудня, коли середня температура рідко опускалася нижче двадцяти градусів. А перед Водохрещем наступили сорокаградусні морози. Коли господар підходив до Барсіка, пес неохоче вилазив із будки і трусився дрібними рухами. Тут навіть найсуворіше чоловіче серце не витримало, і на сімейній нараді вирішили пускати собачку додому, щоб погрітися хоча б на ніч.
— Правда, за ним потрібно буде постійно пильнувати. Він у нас вуличний пес і до джентльменських манер йому далеко. Ще погризе що-небудь, — роздумував Михайло. Діти, які відчували захват від думки, що песик буде вдома, обіцяли, що будуть уважно слідкувати за поведінкою Барсіка.
Єдиний, хто не підтримував цю ідею – це був старий кіт Васька. Цієї зими ві, чи то через поважний вік, чи через холод – відмовився від любовних походеньок і цілими днями валявся на дивані, і не збирався міняти свій спосіб життя через якусь вуличну собаку. Коли ввечері Михайло покликав Барсіка, він тут же прибіг, радісно махаючи хвостиком і всім своїм виглядом показував, що він хороший хлопчик. Правда, не одразу ж зрозумів, чого саме від нього хоче господар. До вітальні, Барсіка, довелось затягувати чуть не силоміць.
«Ви, що мене і Ваську переплутали, чи що? Це він домашній, а я живу на дворі!» — наче хотів промовити собака, розгублено оглядаючись по сторонах. Ще більше його хвилювало, що його зустрічати вийшла ціла сім’я. Діти крутилися біля нього, намагаючись погладити. Навіть кіт Васька перервав свій королівський сон і прийшов, щоб висловити своє презирство з приводу того, що двоногі приводять додому кого попало. Було помітно, що Барсіку трішки страшно на невивченій території. Він наче боявся зробити щось не так і знову опинитися на морозі. Загалом, як тільки діти не намагалися заохотити його до ігор, Барсік, такий активний на дворі, а цього разу був на диво скромним і чемним. Ночувала собака на дивані у тій же вітальні – і навіть скрізь сон не забувала помахувати хвостиком, дякуючи господарям за теплу ніч….