Із своїм чоловіком Андрієм я познайомилася ще в інституті. На початку відносин, тай взагалі все було супер, я щиро його кохала і розуміла, що він мене теж кохає. Він часто дарував квіти, говорив красиві слова і купував дорогі подарунки. Я з нетерпінням чекала вечора, щоб знову його побачити.
Незабаром Андрій зробив мені пропозицію і ми одружилися. Я якраз закінчувала інститут. Але одразу ж після весілля, Андрія наче підмінили. Ми стали часто сперечатися, він став в усьому мені дорікати, а бувало навіть і гірше. Хоча, після кожного такого вчинку, він вибачався, говорив, що такого більше не повториться.
Так ми прожили рік. За цей час чого тільки не було. Я навіть не пам’ятаю скільки разів переїжджала до своєї матері, але потім знову поверталася. Андрій, як завжди, починав вибачатись, обіцяв, що такого більше не повториться і я як завжди вірила і наступала на ті самі граблі. Все повторювалося знову і знову.
Чоловік постійно говорив, що хоче дитину. Але я вагалась, я не вірила йому, що він зміниться. І ось, після чергового разу коли ми помирилися, я все ж таки зважилась, думала, що хоч дитина його змінить. Але марно я сподівалась. Все залишилося на своїх місцях. Потім моя мама вже втомилася від такого життя, і на останніх місяцях відвезла мене до родичів в інше місто.
Я дуже важко все це переживала, адже я його дуже кохала, я вірила йому. Але потім все обдумавши, я стала жити заради своєї донечки. Зараз я згадую ті роки сімейного життя і в мене навіть в голові не вкладається, як я так могла жити. В голові залишилися тільки питання, чому я не пішла раніше, чому стільки мовчала. Не думайте про те, що залишитеся одні, набагато гірше жити з людиною, яка тебе не поважає та не цінує.