Микола добудував будтнок, і запросив брата до себе на новосілля. Наче хотів помиритися, але насправді – більше похизуватися перед братом тим, чого досяг. Василь-бо жив у набагато більш скромному помешканні.
Читайте також Жінка мріяла зовсім не про такий відпочинок на пенсії.
А хизуватися було чим. Вони будували хату більше 5 років. Їздив на заробітки, позичав, майстрував своїми руками – лиш би мати будинок мрії. І дійсно все було свіжим та гарним, доладним та новим.
З дружиною Микола побрався 20 років тому. Мали доньку, за якою стежив сам Микола. Дружина пропадала на роботі. Спочатку вони обоє пропадали на заробітках, щоб заробити на свій просторий дім. А потім жінці запропонували хорошу роботу в місті, що поруч. Та й так повелося в їх сім’ї – жінка приносить більше грошей, але Микола докладає рук та виховує дитину.
Не можна так, брате, — сказав якось Василь брату. – Хай і жінка трохи відпочиває…
Але Микола сприйняв слова брата агресивно. Він-бо не хоче жити в старій нещасній хаті! То нехай брат і не вчить як їм з дружиною жити! Тим більше за хорошу роботу треба триматися. І відпусток жінці брати не дозволяв – переживав, що її звільнять з роботи і вони не завершать будівництво.
То більше Василь і ні слова не казав, хай живуть, як знають. Але тоді, напередодні Різдва, його жінка захворіла, от і прийшов просити копійку на їжу, бо все на лікування йшло. Але Микола відмовив – адже брат уже дорослий, нехай сам крутиться і вирішує проблеми.
Тоді брати посварилися. Але тепер Василь з дружиною прийшли на новосілля. Але ж і гостей прийшло! І які смачні наїдки стояли на столі! Всі хвалили Миколу: справжній газда! Такий будинок розбудував своїми силами. І про дружину добре слово сказали. Щоправда, самої дружини на новосіллі не було – її на роботі відправили у відрядження.
За відрядження платять подвійну суму, — діловито резюмував Микола.
Але ось задзвенів телефон. Микола взяв трубку та зблід.
Як це ти йдеш від мене?! – закричав в трубку. І продовжив кричати багато грубих речей, не тямлячи себе від злості.
Гості перезирнулися і почали тихо вставати з-за столу, розходитися. Але Микола навіть не зауважив цього. Бо у трубці пролунала фраза, яка перевертала його світ догори дригом: «Він любить мене за те, що я просто є. Йому головне, щоб я була щаслива, а не приносила гроші… З ним навіть у маленькій квартирі я почуваюся, як у раю…».