Ця історія відбулась дуже давно. Парубок підійшов до одного дідуся, який сидів біля подвір’я та промовив:
Діду ти дуже мудрий. Маєш гарний настрій та я ніколи тебе не бачив розлюченим. Розкажи мені, як тобі це вдається й що мені робити, щоб бути таким?
Дід глянув на хлопця й попросив подати йому прозору торбину та бульбу.
Читайте також Нам пощастило з сусідами. Все таки є літні люди, які не вважають, що їм всі завжди зобов’язані.
Коли ти будеш розлюченим на когось, візьми бульбу, на ній надряпай ім’я того, хто тебе образив та поклади в торбинку.
Ось так просто? – спитав хлопець.
Це ще не все. Цю торбинку тримай постійно з собою та як тільки ти знову на когось образишся, клади бульбу в цю торбу.
Хлопець зробив, як сказав дід. Пройшов деякий час. Торбинка була наповнена та непід’ємною. Вона починала заважати ходити хлопцю. Бульба почала псуватись, стала слизькою та почала гнисти й погано пахнути.
Парубок вирушив до того дідуся та заговорив до нього:
Я втомився постійно тягати за собою торбу. Вона важка та неприємно пахне. Може є якісь інші варіанти?
Дід сказав:
Так само й людська душа себе поводить. Цього спочатку не помітно. Їхні дії стають звичками, а потім вони перетворюються на характерні риси людини, які починають смердіти, як та бульба. Я запропонував поспостерігати за цим процесом зі сторони. Кожного разу, коли ти когось образиш або навпаки, завжди поміркуй, чи вартий він, щоб носити таку тяжку ношу.