fbpx

Недавно я дізналася, що він дав велику суму грошей своїй матері на погашення кредиту, і продовжував платити за її квартиру ще місяців три, обділяючи при цьому нашу сім’ю.

Зараз я почала усвідомлювати, що живу з жадібним чоловіком. Разом ми уже п’ять років, у нас росте син, йому чотири роки. У нас з чоловіком все було як у більшості пар: зустрічалися, одружилися.

Проживали ми після одруження в невеличкій однокімнатній квартирі, яка дісталася мені від моєї бабусі. Денис мене постійно переконував, що ці незручності тимчасові, і що він, як чоловік, докладе зусиль, щоб якнайшвидше купити краще житло. І я йому сліпо вірила.

Денис говорив мені, що всі свої гроші він відкладає на квартиру, а я жила тільки за свої, оплачувала комунальні послуги, купувала продукти. Чоловік свої заощадження на сімейні потреби не витрачав. А я терпіла, бо дуже хотіла переїхати жити в простору квартиру.

Коли я народила дитину та пішла в декрет, стало досить тяжко. На матеріальну допомогу, яку виплачували мені по догляду за дитиною практично нічого не можна було купити. Почали допомагати мої батьки, які ще досі працювали.

Я була в декреті три роки. Чоловік продовжував добре заробляти. Про сімейні поїздки ми ніколи не говорили, Денис потісно мотивував відмову тим, що дуже дорого і йому потрібно працювати. Я терпіла. Потім пройшло три роки і я повинна була вийти на роботу. Це був переломний період в моєму житті, оскільки потрібно було знову звикати, але взяла себе в руки і пішла, дитина почала відвідувати дитячий садочок.
Пройшло вже 5 років, як ми живемо разом з Денисом, але він досі не назбирав потрібної суми на покупку квартири. Наше життя перетворилося на пустку, чоловік постійно знаходить незрозумілі відмовки. Говорив, що спеціально у відпустку не ходив понад два роки, бо думав тільки про нас.

Читайте також Я цілий рік не могла повірити у те, що сталось. ще рік тому ми мріяли про те, як облаштуємо кімнату для нашого хлопчика, а тепер у мене немає чоловіка.

Я бачу, що Денис намагається старатися, але у нього нічого не виходить. Одного разу я йому запропонувала поїхати попрацювати за кордон. Бо жити в режимі тотальної економії було просто неможливо. Але він відмовився, сказав, що нікуди від нас не поїде.

Я взагалі важко собі уявляю, скільки мій чоловік вже відклав грошей. Я вже забула про те, коли я останній раз виходила просто погуляти чи купити собі новий одяг.

Недавно я дізналася, що він дав велику суму грошей своїй матері на погашення кредиту, і продовжував платити за її квартиру ще місяців три, обділяючи при цьому нашу сім’ю. Себе він одягає в дорогий одяг, а малому купує лише футболки та шорти. А мені ми пішли вибирати взуття, але так і не купили, довелося старі чобітки віддавати в ремонт.

Я більше так не витримую. Я працюю, але моєї зарплати вистачає лише на найнеобхідніші речі, а я хочу жити повноцінним життям.

Минулої суботи у мене був день народження. За декілька днів до того я натякнула чоловікові, що хочу, щоб він подарував мені троянди. Ввечері, після роботи, він прийшов з букетом жоржин, які зірвав у своєї мами на дачі. Троянди не купив, сказав, що потратив багато грошей на оплату якихось квитанцій.

Я була в розпачі, невже я не заслуговую навіть на гарний букет квітів на день народження? Навіть не знаю, чи хочу я з ним продовжувати жити. А можливо, мій чоловік ніколи й не відкладав на квартиру?

facebook