Історії

Нещодавно мій чоловік приголомшив мене, що ми розлучатися будемо. Він заявив, що йде від мене до молодої

Проживши з чоловіком більше тридцяти років, я на схилі літ залишилася одна. Коли нам з чоловіком виповнилося по п’ятдесят п’ять, чоловік вирішив кардинально змінити своє життя – пішов до іншої, а я залишилася без нічого. І це при тому, що я все життя присвятила йому. Я навіть дітей не маю, тому що він не міг. Можливо, зараз би нам якось допомогли, але за часів нашої молодості ніхто і не намагався. Багато років я дуже переживала через свою бездітність. Всю свою любов я віддала своїм племінникам.

Усиновити дитину з дитячого будинку ми теж не могли, бо чоловік був проти. Невідомо, мовляв, які гени будуть у чужої дитини. Загалом, я змирилася, і так і прожила без дітей. Заспокоювала себе, що доля, значить, така! А у мене самої все в порядку було зі здоров’ям, з іншим чоловіком я могла б мати дітей. Я б так ні за що не зробила, адже це означало б зрадити чоловіка.

А от він зрадою не переймався. Нещодавно приголомшив мене, що ми розлучатися будемо. Він заявив, що йде від мене до молодої!

Від спільних знайомих я дізналася, що тій жінці приблизно сорок, і у неї двоє дітей-школярів від різних чоловіків. Я вважаю, що це підло… Ми одружилися мало не після школи, звичайно, по великій любові. Жили добре і дружно. У дев’яності її чоловік якось зумів утриматися на плаву, досить успішно зайнявся бізнесом. Олігархом не став, але в порівнянні з убогою молодістю і радянським побутом ми зажили на “широку ногу”: купили квартиру, зробили модний на той час «євроремонт», перші зі свого оточення поїхали закордон, змінили автомобіль.

Гроші на наше «красиве життя» заробляв чоловік. Але і я вдома вона не сиділа, завжди працювала, але не за гроші, а для душі. Головним для мене завжди була не робота, а сім’я. З роботи я щодня бігла додому, адже там стільки справ – треба готувати, прасувати, прати …

Зарплата у мене була невеликою, але чоловік мене про гроші ніколи і не питав. Він взагалі не був дріб’язковим. Копійки не рахував, охоче допомагав не тільки родичам і друзям, але і своїм співробітникам. Натомість своєю зарплатою я могла балувати дітей сестри. Племінникам я не відмовляла ні в чому. Сестра не хотіла приймати ці подарунки від мене і постійно повторювала:

– Наталю, ну от навіщо ти так витратилася? Це ж такі гроші коштує!

– Перестань! Не такі вже й гроші, це по-перше, а по-друге – мені самій приємно робити подарунки! Особливо дітям …

– Ти б краще гроші відкладала тоді! Ну, раз у тебе є зайві. Заощаджуй хоч трохи, не розкидай наліво і направо … Можливо, колись стануть в нагоді!

– А для кого економити? Спадкоємців у нас немає! .. Так, тема відсутності дітей проходила через все моє життя червоною ниткою.

Останнім часом справи в бізнесі у чоловіка йшли неважливо. Залишки колишньої розкоші розпродавалися по частинах. Зараз вже від усього, чим він володів, нічого і не залишилося. А тепер ми ще й мусимо продати квартиру, в якій ми прожили більшу частину свого життя. Гроші ми поділили навпіл, я купила собі значно меншу квартиру.

Читайте також: Час минав, я продовжувала жити з батьками чоловіка і терпіти постійні докори.

У мого п’ятидесятишестирічного чоловіка попереду нове життя і сім’я, а я самотня нікому не потрібна старіюча жінка.

– Життя одне! – сказав він мені. – Я хочу спробувати бути щасливим…

Так, він має право бути щасливим, але після того, як я прожила ціле життя, і багато чим пожертвувала заради нього – це підлість. Зараз поступив так, як йому хочеться. Тепер я розумію, треба було думати про себе а не про чоловіка.