Вікторія поспішала додому. На дворі зима, мороз невеликий, але з не звички холодно. Пішки йти не хотілося. Ось підходить останній автобус. Вона швидко доїде додому, вип’є гарячого чаю і дивитиметься телевізор.
Сьогодні на роботі важкий день. Вона стомилася. Голова розболілася. Якось тяжко. Добре, що вдома тихо. З чоловіком нещодавно роз’їхалися. Дітей вона не може мати, а Михайло хоче дитину. Познайомився з якоюсь жінкою і пішов до неї.
Вікторія зайшла в автобус. Там тепліше, ніж на дворі. Людей немає. Пізно вже. Всі по домівках, у теплі. Вона звернула увагу, що на задньому сидінні стоїть велика сумка. Підійшла ближче, в сумці спить дитина. Вікторія гукнула водія, показуючи на сумку.
Той спочатку не зрозумів, але коли разом із Вікторією підійшов до сумки, побачив також, що там дитина. Попросив Вікторію, щоб вона супроводжувала його. Вони поїдуть до будинку маляти.
Читайте також Зараз я досі згадую наш короткочасний роман з Колею.
Вікторія погодилася. Не залишати ж дитину без нагляду. Коли привезли до будинку, розгорнули малюка, то хлопчик. Неділі дві йому від , не більше. Дівчина виявила бажання назвати його Богданом.
Водій ствердно кивнув головою. Водій, якого звати Петро, повіз Вікторію додому. Після того випадку вони здружилися і разом їздили відвідувати Богданчика. Час линув. Хлопчику вже один рік. День народження встановили той, в який знайшли його в автобусі.
Вікторія і Петро вітають малюка. А він усміхається і тягне рученята то до Вікторії, то до Петра. А ще, в них на руках документи на усиновлення Богдана. Нещодавно вони одружилися, і разом виявили бажання виховувати хлопчика.
За весь час, що вони його знають, звикли вважати себе батьками Богданчика. Вікторія радіє. Добре, що тоді вирішила їхати автобусом. Знайшла собі чоловіка і сина. Наразі вони щасливі разом. Адже Петро також розлучений із за того, що не може мати дітей. Так доля звела їх трьох.