Перейти до вмісту

Зараз я досі згадую наш короткочасний роман з Колею.

В молодості моя мама зустрічалась ні з ким, окрім мого тата. Так само як і ми, вирішили одружитись після школи. Так склалося, що тата забрали до армії, тому з весіллям довелося зачекати. Мама вступила до університету, та чекала на тата. Весь час, поряд був татовим друг, якого він попросив приглядати за мамою, якщо щось буде потрібно, то допомогти. Якось так вийшло, що вони гарно потоваришували

Хлопець проводив її до університету, забирав назад. Ввечері часом разом ходили до кіно. “я завжди за себе сама платила. Врешті, тато ж був моїм хлопцем, а не Коля. Подруг в мене не було, тому з радістю погоджувалась на його пропозиції.” Так минали дні. За літо, що ми провели разом, я зрозуміла, що в мені просинаються до нього почуття.

Я не перестала любити твого тата, проте й до Колі не була рівно душною… Це почало мене лякати. Вирішила трохи зупинити наше спілкування. Знаходила відмовки, та просто говорила ні, на його пропозиції погуляти.

Читайте також Картопляні котлети

Коля був хлопець не дурний, відразу зрозумів в чому справа. В той час мобільних телефонів ще не було, тому всі спілкувалися листами, або телефонували на стаціонарний. В суботній ранок задзвонив телефон, мама взяла слухавку. Покликала мене. Коля просив зустрітися опівдні біля парку, про щось хотів поговорити.

Я йшла на зустріч дуже знервована. В мене трусились руки, кидало то в жар, то в холод. Тоді я ще навіть уявлення не мала, чим завершиться наша розмова. Коли я підійшла, Коля на мене вже чекав. В руках тримав два ескімо полите моїм улюбленим полуничним сиропом. Одне протягнув мені запропонував пройтись. Ми довго мовчали. Я боялась щось сказати, а Коля щось обдумував.

-Мені не вистачає наших зустрічей. Здається, я відчуваю до тебе щось більше, ніж просто дружба.

Його слова змусили мене забути як дихати. Я прекрасно розуміла, що відчуваю те саме, але не могла так підло вчинити з твоїм батьком. Напевно даремно, але я зізналась, що відчуваю те саме. Коля тоді вирішив не впускати момент, міцно мене обійняв, поцілував так пристрасно… Ти вже доросла, тому можу розповісти, що було далі. Ми провели разом весь день, а потім й ніч. Зранку він провів мене до будинку. Сонце тільки-тільки мало підійматися.

Наступний день я весь проспала. Дякувати долі, батьки тоді були на дачі, а мене залишили дивитись за квартирою. Під вечір Коля знову подзвонив. Наш міні романчик тире зрада, тягнувся десь місяць. Ще через місяць мав повернутись з армії твій тато. Почуття ейфорії змінювалось почуттям провини та огиди до самої себе. Я кохала двох чоловіків.

Совість мучила не тільки мене… Десь з тиждень ми не спілкувались. Потрібно було багато чого обдумати. Я картала себе, що дозволила зрадити коханому чоловікові. Але й до Колі мала сильні почуття. Потрібно було обирати…

Вирішила розповісти про все сьогодні Колі. Попросила про зустріч, розповіла все, що почуваю. Він трішки помовчав, потім поліз по щось до кишені, дістав звідти маленьку червону коробочку. Подивився мені прямо у вічі, тоді я ніби відчула, що дивиться він мені в саму душу. “ Виходь за мене. Зараз. Я тебе кохаю понад усе на світі! Забудь про Романа, він не буде тебе цінувати так само як я”.

Я йому відмовила. Не знаю чому, але в секунду, коли він це сказав, я вже знала відповідь. Він провів мене додому. Обійняв під під’їздом, попросив подумати гарно до завтра. Проте моя відповідь була однозначною. Ввечері повернулись батьки, мама підняла тему про одруження з Романом. Мені хотілось плакати від безвиході.

Вирішила піти розвіятись. Дорогою зустріла Колю. Той саме йшов до мене. Він знову зробив мені пропозицію. Ми довго розмовляли. Про почуття, про кохання та плани на майбутнє. Я не змінила своєї думки. Відповідь все так само була ні. Хоч в душі так хотілось сказати так. Через своє виховання я не змогла переступити поріг провини, та стати щасливою. Тоді мені здавалось, що кохання до твого тата було справжнім, та чистим. Його родина чекала на мене. Та й моя вже готувалась до весілля.

Коля тоді сказав, що більше я його не побачу. Він поїде з міста, так буде краще для нас двох. Попросив тримати все в таємниці від Романа, а ще прийти провести його на потяг. Куди він буде їхати не сказав. Напевно, воно й правильно… Чесно, я не знайшла в собі сили піти на вокзал. Весь день просиділа в кімнаті. Потім повернувся з армії твій тато. Коли я його побачила, то зрозуміла, що до нього не мала таких сильних почуттів, як думала.. Але відступати було пізно. Зараз я досі згадую наш короткочасний роман з Колею.

Його запах, поцілунки та навіть сміх. Пам’ятаю все, ніби то було вчора. Він не збрехав. Після останньої зустрічі більше його не бачила. Навіть не чула. На весілля тільки прийшла телеграма з вітаннями. Ох як я тоді ревіла. Не скажу, що до твого тата нічого не почуваю, інакше у нас би не було тебе. Ось тільки справжнє кохання я впустила. Ти знаєш, тільки зараз почала розуміти, що ніколи не пізно… Аби це прийшло раніше, все склалося б геть по іншому…