Після смерті мого тата, маму ми забрали жити до себе. Ми з чоловіком живемо у великому будинку, ростимо двох дітей.
Зізнаюся, присутність мами в нашому домі дуже полегшила мені життя. Ми з чоловіком могли працювати, не переживаючи за дітей.
Я думала, вона щаслива з нами. Все ніби тихо і спокійно. Але одного разу мама сказала, що в її куми день народження, і вона хоче піти до неї в гості.
Після того вечора маму наче підмінили. Вечорами вона стала кудись ходити. Тепер дітей на гуртки водити було нікому. Мені довелося відпрошуватися з роботи, щоб встигнути всюди їх відвести.
Така поведінка мами мені не дуже подобалася. Але мама продовжувала ходити кудись, нічого нам не пояснюючи.
Потім мама таки розповіла, що з нею коїться. Виявляється, на тому дні народження у куми вона познайомилася з чоловіком. За її словами він її споріднена душа. Що це означає, я не зрозумію. Мама стала часто спілкуватися з ним, вони ходили і просто гуляли по місту, в парк і навіть в кіно. Ну, де це бачено – їм за 60, а вони на побачення ходять. Ну, думала, поспілкуються і перестануть.
Але одного разу мама вирішила зі мною поговорити, і запитала мене, як я відреагую, якщо вона вийде заміж. Я здивувалася. Що значить заміж? Вона ж вдова? У неї є ми і внуки, навіщо їй це? Хіба в такому віці думають про таке? Мама чомусь образилася на мене. Того вечора вона пішла і на ніч не повернулася. І навіть не подзвонила, ну і я не стала.
Ми не розмовляли місяць. Тиждень тому вона зателефонувала і сказала, що вийшла заміж. І що вона чекала від мене? Поздоровлень? Вона зрадила пам’ять батька, на старості років вирішила влаштовувати своє особисте життя. Як після цього з нею спілкуватися?
Невже не можна просто спілкуватися? Навіщо пов’язувати себе формальностями і штампом у паспорті?