Я дякувала Богу за двох дочок, бо завжди вважала, що з синами може бути багато проблем. Якби ж я тоді знала, що мене чекає попереду.
Завжди вважала, що в поганій поведінці дітей, винні батьки, що дали погане виховання. Своїх дочок я привчала до акуратності, відповідальності, допомоги по дому. Тішилась тим, що дівчатка ростуть розумними і самостійними. Мріяла, якою підмогою вони мені стануть на старості років.
Так як з чоловіком давно розлучена, то забезпечувала їх сама. Зараз дочки дорослі: 25 і 27 років, живуть зі мною. Працюють, але допомоги від них ніякої, навпаки, я оплачую комуналку, купую їжу, прибираю і готую. Спочатку я просто хотіла допомогти, а зараз це сприймається як належне, ще й обурень купа, що не зробила те чи інше.
Читайте також: Весь цей час вона не виходить у мене з голови. Я хочу повернутися в сім’ю.
Тепер я бачу, що діти виросли ледачими і невдячними, але розумію, що починати їх виховувати зараз уже пізно.
Я спочатку поблажливо ставилася до них і до того, що вони роблять. Але зараз у них уже немає поваги до мене.
У нас двокімнатна квартира і вони живуть в одній кімнаті. Спеціально починають робити так, щоб я не витримала і поїхала жити на дачу. Але я ще працюю, та й дачний будиночок не пристосований для зими. Але дочок це зовсім не цікавить, їм головне, щоб мене не було.
Дійшло до того, що вони прямо мені так і кажуть: «Не подобається – їдь на свою дачу». Неприємно це чути, адже по суті, рідні діти намагаються мене спекатися з мого ж дому.
Не розумію, де я упустила їх, чому вони перетворилися в неприємних і корисливих. Подруга радить продати дачу і купити собі маленьку квартиру окремо від них.
Я переживаю, що за борги можуть і відібрати квартиру, але і оплачувати їх проживання теж не можу і не хочу. Якщо раніше мене хвилювало їх майбутнє, то зараз я просто хочу жити окремо і з ними не спілкуватися.
Ніколи не думала, що мої діти саме так будуть до мене відноситися, коли виростуть. Мені дуже прикро.