Через ситуацію яка склалася у моїй родині, я повірила у правило бумерангу. Все що ти робиш, завжди до тебе повертається. І це не завжди буває приємне повернення. У мене є старша сестра Марина. Ми завжди були дуже дружні, але відрізнялися характерами. Я завжди була більш спокійна і тиха, а вона активна і дуже рішуча дівчина.
Ми вже давно виросли і повиходили заміж. Так співпало, що у нас обох по дві дитини, але у мене дві доньки, а у неї сини. Ми часто спілкувались і товаришували родинами. Марині пощастило з чоловіком, він був дуже хазяйновитий та працьовитий та ще й неймовірно кохав сестру та дітей. Але на протязі довгого часу я помічала поганий настрій Марини, вона постійно жалілася на те, що чоловік недостатньо заробляє, їй постійно щось не подобалось.
Якось сестра прийшла до мене додому зі сльозами на очах. Вона була просто в розпачі, коли дізналась, що чоловік втратив роботу. Її і раніше не влаштовувало матеріальне становище її родини, а зараз вона просто не знала що робити і як жити далі. Одна з її подружок запросила її до себе, на заробітки до Італії. Марина довго думала над цією пропозицією і сумнівалась, як будуть без неї діти. На той момент старшому сину сестри було 10 років, а молодшому 7. Марина дуже багато плакала, але я розуміла, що вона налаштована їхати. Я вмовляла її ще раз добре подумати, тому що діти не можуть рости без матері, а чоловік вже скоро знайде нову роботу.
Не домогли ні мої слова, ні благання чоловіка, який просто падав перед нею на коліна і просив не їхати. Навіть сини, які дуже сильно плакали і прохали маму не кидати їх., не допомогли змінити рішення Марини. Сестра лише запевняла свою родину, що це все ненадовго і вже дуже скоро вона повернеться і вони добре заживуть.
Пройшло вже кілька років, усі вже звикли з цією новиною. І ось у один день до мене у гості прийшов чоловік сестри, щоб повідомити новину. Марина просить у нього розлучення, через те, що у Італії їй зробив пропозицію місцевий багатий чоловік. Вона вибачалась і пояснювала свої дії тим, що їй набридло жити у злиднях, таке життя не для неї. Всі родичі були просто у щоці. Ніхто не розумів як можно було покинути своїх дітей на чоловіка заради грошей якогось старого італійця. Я дуже добре пам’ятаю її синів, які у мене на кухні плакали, обнявши тата.
З часом всі стали відпускати цю ситуацію. Сини вже були дорослі, а колишній чоловік Марини так і залишився самотнім. Він присвятив все своє життя вихованню дітей від коханої колись жінки. У синів вже були свої родини, а за весь цей період, їх матір майже не давала про себе знати. Тому хлопці повиростали дуже ображені не неї.
Але нещодавно сестра нагадала про себе. Вона повернулась до України і відразу ж пішла до дітей, бо , за її словами, вона дуже сумувала і хоче налагодити їх стосунки. Марину її власні діти навіть додому не пустили, дитяча образа на матір ще сидить у них, і їх можна зрозуміти. Наші з сестрою мама і тато також сказали, що не вважають її більше за дочку. Я дізналась, що її чоловік помер,і його діти швидко вигнали Марину. А вона залишилась одна, стара, хвора та нікому не потрібна.
З якогось боку, мені було шкода свою сестру, це ж не чужа для мене людина, але я розуміла, що теж ображена на неї за її вчинки. Незважаючи на це, я дозволила їй провести ніч у мене вдома, і сказал, що потім нехай сама вирішує, що їй далі робити. З іншої кімнати я чула як сестра плаче, так вона провела майже всю ніч. Я не могла більше тримати себе в руках, тому просила у чоловіка, щоб він дозволив Марині пожити у нас. Зараз вона живе у нас, і я сподіваюсь, що колись у неї все ж таки вийде примиритись за батьками та своїми синами.