Зайшов до паба, вибрав самий дальній столик, щоб мене ні хто не турбував, та пішов в його сторону. По дорозі мене хтось вхопив за руку.
-Вовка, це ти? Та невже! Скільки літ, скільки зим! Це ж я, Вітька, з тобою разом до школи ходили.
-О, привіт! А ти ні капельки не змінився! Відразу впізнав.
-Ти тут сам? Сідай поруч, потеревенимо. Скільки часу не бачились.
Без заперечень вмостився на стілець за столом. Компанія мені не завадить, тим паче з Вітьком ми непогано раніше спілкувались. Потім університет, почали менше бачитись, а згодом спілкування майже пропало.
-Ну що, розповідай, як в тебе життя молоде? Бачу, одружився.
-Ой, Віть, що я можу тобі розповісти… Одружився, на свою голову. Дурний був, не бачив сліпими очима кого заміж взяв. Мати мені відразу говорила, що нічого путнього з цього не вийде, зміюка вона. Не вірив, закоханий був. Тепер маю. Вже пів року збираю собі на житло, щоб спекатись дружиноньки.
-Ого! Що ж в тебе таке сталося? Ти ж на Олені одружився? Ви ж, здається, ще зі школи разом були.
Оленку я кинув, проміняв на Настю. Познайомились в сестри на Дні Народженні. Любов з першого погляду. Забувся я тоді й про Оленку, й про всіх на світі. ЇЇ тільки бачив. Олена, ясна річ, відразу мене покинула. Через півтора місяця одружився з Настею. Всі мене відмовляли, а я ж ні…Баран. Здавалась вона мені тоді найкращою у світі. Навіть з батьками посварився.
Читайте також Ввечері вони мали серйозну розмову.
Щасливо пожили ми буквально з рік, а потім почалося. Кожного дня сварки, пиляння. Вона з роботи пішла, цілими днями сидить телевізор дивиться та в мене гроші на манікюри просить. Часом буває, приходжу додому, а в холодильнику миша повісилась. Знову одягаюсь, йду в магазин, купую продукти, й сам потім стаю готую.
Ні слова не сказав би, аби вона працювала. Схожих ситуацій багато, всі навіть не перерахую. Нічого не робила, тільки тягнула з мене. Постійно ходила по клубах та караоке. Не зважаючи на те, що я був проти. Навіть, кхм… вибач, в спальні відмовляла декілька місяців.
А от пів року назад, видався в мене день вільний, думаю поїду додому, відпочину хоч трішки. Приїхав, а там куча гостей. Та це ще не все, аби були просто її подруги, то нічого. По квартирі ходили незнайомі чоловіки. Почувались як в себе вдома всі. Тоді то мені й стало зрозумілим, що вони там вже не вперше, й вірність дружини під великим знаком питання.
-І що тепер? Розлучатись хочеш?
-Аби все так просто було. Якщо в мене на роботі дізнаються, що я розлучився, всі моя кар’єра піде прахом. Поки що ми домовились, що будемо жити як знайомі. Офіційно розлучатись не будемо, але маємо повну свободу. Квартира, в якій ми живемо, подарунок батьків дружини на весілля. Мені не хочеться відчувати себе підлим негідником, та претендувати на неї. Вже пів року працюю без вихідних, хочу собі невеличку квартирку купити.
Самому багато місця не потрібно. Тільки от 3міюка та, коли дізналась, що через розлучення в мене можуть бути проблеми на роботі, поставила умови, або я продовжую забезпечувати її, або вона офіційно розлучається. Поки вибору немає. Забезпечую. Скоро отримаю посаду директора фірми, й можна буде попрощатись з нею…коли б вже швидше.
-Ох і пощастило тобі з дружиною, нічого не скажеш… Навіть не знаю що додати…
Вітька поплескав мене по плечу. Ми проговорили мало не до самого ранку. Обмінялись новими телефонами, та розійшлись додому. На щастя, Вітька став успішним адвокатом, тому пообіцяв допомогти з розлученням, без шкоди кар’єрі. Коли б вже швидше позбутись від помилки молодості… Розрахувався за неї вже з лихвою.