Один дивак прийшов в аптеку за батоном.

Один дивак прийшов в аптеку за батоном.

– Батони продаються в хлібному магазині за рогом – ввічливо відповіли йому…

– Але я хочу купити батон саме у вас! – наполягав він.

– На жаль, можемо запропонувати вам тільки гематоген – відповіла провізор.

На наступний день дивак повернувся в аптеку і знову запитав про батон (а раптом завезли?). І знову йому відмовили. Дивак засмутився, але йти у хлібний магазин так і не захотів.

І ходив він в цю аптеку щодня, і кожного дня натикався на сумні новини, про те, що батонів тут немає.

Бували дні, коли він злився, вимагав, плакав, погрожував накласти на себе руки. Бувало, він ображався і йшов, гордо піднявши голову – але наступного дня знову приходив у аптеку. В інші дні він писав сумні вірші про батон, який складно знайти і так легко втратити.

Іноді він навіть пробував їсти ковбасу – але вона все одно не була батоном і це його ще більше засмучувало.

Читайте також  Котлети в тісті

Одного разу провізор не витримала і віддала йому батон, який купила для себе – просто так, аби він пішов. Після цього він став ходити в аптеку двічі на день.

Врешті-решт співробітники просто зачинили перед його носом двері, повісивши табличку «Зачинено назавжди» та поховалися під прилавком.

Він сидів під дверима цілих два дні, сумно дивлячись крізь скло на спорожнілу аптеку сподіваючись, що провізори схаменуться і зрозуміють, що ніхто не буде так сильно хотіти від них батона, як він.

І так могло б тривати до кінця його життя, якби одного разу дивак не йшов повз будівельний магазин і його не осінило: «Ось! Тут точно повинен бути батон для мене».

І все почалося спочатку.

Дивна історія?

А для мене вона така ж звичайна, як прогноз погоди або ранкові новини по дорозі на роботу.

Тому що кожен день в роботі я стикаюся з тим, що люди хочуть від інших чогось такого, чого у них ніколи не було. А якщо і є, то самому потрібно.

Підтримки саме зараз і саме від чоловіка, який не знає як це (він і для себе такого не вміє зробити).

Любові від людини, якій стосунки потрібні як весною сніг.

Уваги для дорогих онуків від бабусі з дідусем, які тільки почали насолоджуватися власним життям, виростивши новоспечених маму з татом.

Вільні вуха і п’ять годин часу від подруги, яка і сама з останніх сил тримається на плаву.

Уміння стильно одягатися від чоловіка, якого жінка вибрала за брутальність…

Ми поводимося, як Дивак, який бажає отримати батон не від хлібного магазину, а від аптеки, яка йому сподобалася, тому що там все біле. Можна було б прийняти реальність і почати діяти, перебуваючи при здоровому ґлузді:

– Ну немає у мого партнера 100% якостей, які мені потрібні. Сходжу за підтримкою до подруги.

– Ну немає у подруги ресурсу. Сходжу до психолога (а, може, ще й подругу відведу до неї).

– Схоже, що мої батьки не можуть п’ять разів на тиждень сидіти з онуками. Може, варто звернутися до няні? Може, варто і їм дати пожити, нарешті?

– Мабуть, ходити по магазинам – не улюблене заняття мого брутального лісоруба. Може, досить того, що він в чистому одязі і піклується про мене?

Але замість цього, ми продовжуємо «вимагати батон в аптеці», створюючи гостросюжетні історії про нерозділене кохання, нерозуміючу подругу і нелюдів-батьків.