Ось такі от у нас виявилися друзі.

З моєю подругою ми разом навчалися, в одній групі. І за іронією долі ми вийшли заміж за двох друзів із паралельної групи. Ми четверо були юристами.

Завершили науку і почали свій життєвий шлях. Досить часто ми зустрічалися, ходили то на сеанс в кіно, то на ковзанці покататися, то просто посмакувати суші чи італійську пасто, чи просто морозиво. Інколи навіть їздили разом відпочивати в гори і одного разу ми зустрілися випадково взимку в Єгипті на пляжі. Хоча не домовлялися зовсім.

Чоловік працював багато. Старався, щоб у доньки було все найкраще. Я також старалася працювати. Здебільшого, допомагала чоловікові. Він у мене адвокат, ми власники адвокатського бюро. У нашій компанії працює шість найманих працівників.

Я постійно перебувала із нашою дитиною, адже немовлята потребують постійного догляду і присутності мами поруч. У вільний час я готувала найсмачніші страви чоловікові і звичайно ж робила іншу роботу. Щоб не втратити отримані знання і нічого не забути – я робила деяку роботу для чоловіка: писала позовні заяви, клопотання, відзиви до суду. Тобто я виконувала всю письмову роботу, а чоловік лише вивчав написане мною і ходив по різних державних органах у тій чи іншій справі.

Читайте також Степан сам зателефонував дружині та зізнався, що гроші взяв він. У нього тепер інша родина, молода жінка і йому потрібно її забезпечувати

Так ми працювали кілька років. Система роботи у нас була налагоджена до найменших деталей.

Ми придбали земельну ділянку і побудували будинок. Облаштовували його повільним, але впевненим темпом. І попри цю всю рутину, ми не загубили наших почуттів і не втратили кохання.

Якось до чоловіка зателефонував Олексій, його одногрупник, який одружився з моєю подругою Мирославою і запропонував зустрітися як у старі добрі часи.

Звичайно ж ми погодилися і запросили їх до нас додому. Накрили великий і багатий різними стравами стіл у альтанці на задньому дворі і багато розмовляли. Доки наші старшенькі діти бігали і ганяли м’яча, наймолодший дуже вередував.

Я підняла його на руки і попросила чоловіка допомогти мені. Ми зайшли до будинку і намагалися заспокоїти нашого маленького вередуна. Тим часом, наша найстарша донечка, не знаю для чого поставила дитячу рацію на стіл біля друзів і увімкнула її. Інша частина рації була біля нашого малюка у його ліжечку.

Знали б ви, скільки ми почули про себе. Друзі, якщо їх можна так назвати, не знали що ми все чуємо. Мирося обурювалася, що у нас і успішний бізнес, і багато дітей, і розкішний дім. А її чоловік ходить на роботу – а толку нуль. Також ми почули, що ми вирішили їх образити і тому накрили багатий стіл, що ми наглі і захланні. І ще багато-багато речей.

Ось такі от у нас виявилися друзі. І хто після цього поганий і заздрісний?. Тому ніколи сліпо не довіряйте своїм друзям, навіть перевіреним часом.