От посварилися з невісткою і тепер не розмовляємо.

Проживаю з чоловіком за містом у власному будинку. У нас часто гостюють родичі, приїжджають на вихідні та свята, тому ми облаштували спеціальну гостьову кімнату. На велике святкування приїжджає багато людей, тоді ми вже віддаємо свою спальну кімнату, а самі спимо на горищі на старому ліжку.

Читайте також Домашній сир

Виховали ми з чоловіком двох синів, молодший проживає недалеко від нас, одружений, приїжджають з невісткою, чим можуть допомагають. Трохи щось ми їм зробимо, трохи вони нам, так дружньо і живемо. А старший син став бізнесменом, живе в столиці і приїжджає до нас двічі на рік, а той і один раз.

В Києві він вже заробив на власну квартиру, має дружину і сина. От коли приїжджають вони до нас, то ми стараємося, як тільки можемо. Сплять вони у нашій кімнаті, вранці вже готовий сніданок, я все мию, прибираю перед приїздом, бо невістка в мене “особлива”. Ще після першого приїзду говорила, що ми живемо в селі, хоча це просто приватний сектор міста.

Все їй у мене не подобалося, приїжджала і навіть чай одразу ішла купляти інший, бо в мене він не такий. А згодом вони взагалі стали приїжджати раз в рік, бо вона захотіла у відпустку їхати на море, а не в мене гостювати.

Минулої осені вже ми вирішили до них навідатися, адже за стільки років ще ні разу не приїжджали. Навіть не знаю, як мій син там живе. Я за два тижні попередила, що беру квитки на потяг. Вони нас зустріли, накрили стіл – була дуже приємно здивована. Мило поговорили, а потім вже хочемо розібрати свої речі, а невістка заявляє: «Спати у нас тут ніде, ми на тиждень вам зняли готель».

Я трохи спантеличена, говорю їм: «Та навіщо, постеліть нам хоч на підлозі в дитячій, це ж тільки ніч!». Тоді онук також почав просити, щоб ми залишилися, а вона просто сказала, що це не обговорюється, бо номер вже оплачений. Так син відвіз нас в готель на таксі. А номер там, як за радянських часів, телевізор не працює, я вже думаю, що краще б того дня додому поїхала. Цілу ніч так і не спала, все в голові крутилося в мене.

Вранці встали, хотіли щось поснідати, а в кафе такі ціни, що пішли купили випічку, запили соком й знову поїхали до дітей. Додому мали вирушати наступного дня, але взяли білет на вечір, не хотілося знову спати в тому готелі. Та й на нас ні в кого часу не було. Вони пішли на роботу, добре, що онук на канікулах і ми з ними час провели… Приїхав син з роботи, відвіз нас на вокзал, а невістка навіть не прийшла попрощатися.

Мені тоді було дуже прикро. Я розповіла молодшому синові про те, як нас там прийняли, а він подзвонив брату і посварився з ним. Невістка мені стала дорікати, що у них робота і вони не мають часу для того, щоб гостей розважати.

От і не знаю, як далі бути. З невісткою спілкуватися не хочу. З сином інколи зідзвонююсь і передаю привіт онуку. Більше я туди не приїду, я ж не частий гість. Перший раз за цілих п’ять років приїхали, то могли б і відпроситися на один день з роботи. Не знаю, чи зараз у всіх так, чи то просто я відстала від життя, але для мене це не норма.