Заміж я вийшла у 28 років, на той час у мене була хороша робота та власна кварира, яку мені допомогли купити батьки. Мій чоловік, Назар, такого віку, як і я, й у нас зразу спалахнули почуття один до одного. Згодом виявилося, що у нас багато спільних інтересів, нам завжди було цікаво проводити разом час, от і вирішили зіграти весілля.
Жили ми добре, розуміли один одного без слів, з батьківством вирішили не затягувати, тому згодом я дізналася, що у нас буде дитина. І чоловік, і я неодноразово розмовляли про те, як ми хочемо стати батьками, уявляли спільні сімейні поїздки, час, проведений разом з дитиною.
Коли на світ появилася донечка, чоловік став зовсім іншим. Приїхала я з пологового з дочкою і не розуміла його натяків, думала, що він жартує. Але Назар кожного дня почав говорити про те, що від мене немає ніякої користі, тепер сиджу на його шиї, додому гроші не приношу, логічно, адже я в декреті. Здавалося, що його просто підмінили.
Читайте також: Торт Медівник: солодощі, які варто приготувати на святковий стіл
Я терпіла таке ставлення цілий рік, а тоді в мене увірвався терпець. Постійні скарги про те, що він годує мене, а я просто сиджу вдома з дитиною і нічого не роблю, мені остогидли. Тоді я просто почала задумуватися про розлучення. Квартира на мені, машина на мені, робота у мене завжди була офіційна і зарплата хороша.
Коли терпець увірвався, я сказала Назарові та його батькам про те, що подаю на розлучення. Сказала, що у мене не має сил терпіти таке ставлення. Його сестра та матір вирішили з ним поговорити, однак він заявив: “Я її не тримаю, нехай подай на розлучення”. В той день він повернувся до мене й почав просити пробачення, казав, що просто втомився.
Зараз у нас стало все налагоджуватися і мені дійсно стало легше, допомагає з дочкою, однак образа у мене залишилася. Ідею розлучення поки що відклала на задній план, адже хочу, щоб дитина росла у повній сім’ї.