Я знала Івана ще з самого дитинства. Спочатку ми відвідували один садочок, а потім разом ходили до школи. Але нашим батькам чомусь не дуже подобалася наша дружба. Я постійно щось витворяла, а Іван, в кінцевому результаті завжди виходив винним. То ми на велосипедах їздили в пошуках пригод, то зривали черешні в сусідських садах.
Ми ставали дорослими, а мої витівки поступово ставали вже не такими нешкідливими. Одного разу я вмовила Івана, щоб він потайки від батьків взяв машину. Як досі памятаю, ми тоді цілий день каталися по полях за містом. Повернулися додому якраз в той момент, коли батьки вже почали нас шукати. Вони так і не додумалися заглянути в гараж. Ви не уявляєте їх здивування, коли ми приїхали на автомобілі… Ох нам тоді попало, але як завжди винним вийшов Іван.
Мама у нього була розумною та доброю жінкою. Вона колись сказала мені, що наша дружка — це справжнє кохання. І не потрібно ніколи втручатися в такі речі. Але батько Івана був категорично не згідний зі своєю дружиною, він завжди повторював, що через мене одні неприємності лише. Тепер я усвідомлюю, що мене вже тоді сприймали як майбутню невістку. У старших класах всі знали, що ми згодом одружимось.
Так і трапилося. Коли ми розпочали навчатися в інституті, то вирішили розписатися і зіграти невеличке весілля. Батьки подарували нам квартиру. Відтоді розпочалося наше самостійне життя. Ми майже ніколи не сиділи вдома. Гуляли до ранку, ходили в кіно, театри. Фінансово, ми не були залежними від батьків. Я давала приватні уроки з іноземних мов, а Іван займався різноманітним комп’ютерним обладнанням.
З часом в нас розпочалося рутинне життя. Тільки зараз я розумію, що була не права. Іван мій досить добре заробляв, тільки я весь час була чимось незадоволена. Він мріяв про дітей, але я взагалі не хотіла поки зв’язувати своє життя з новими обовязками.
Після нашого чергового скандалу, я захотіла розлучитися, не розумію, чому мені така нісенітниця спала на думку. Я наполягала, Іван погодився.
Після розлучення наші стосунки не припинилися, а скоріше навпаки, стали ще сильнішими. Ми зустрічалися досить часто на нейтральній території. Згодом наш секрет розкрили. Нам всі дивувалися — навіщо тоді було розлучатися?
Тепер, я дізналася, що чекаю дитину. Іванові ще нічого не говорила, не знаю, що мені робити в житті. Я поки не готова стати мамою, хоча впевнена, що Іван буде чудовим батьком. Можливо ви дасте мені хорошу пораду? Чи варто мені знову вертатися до чоловіка? Я іноді ловлю себе на думці, що сама все зруйнувала…