На Різдво Оксана вибігла в сіни, бо думала, що то колядники прийшли. Та перед нею не колядники стояли, а Василь.
– Ти чого прийшов? – зніяковіла Оксана. – Ти ж завтра мав прийти, я ще батькам нічого не казала.
– То зараз скажемо разом.
Василь хутко переступив поріг хати.
Батько Оксани насторожив погляд. Він помітив, як переполохано Оксана гостя зустріла. Стала якось збоку і мовчала.
– Оксанка, неси гроші, колядник прийшов, – попросив дочку батько.
А сам сказав до Василя:
– Ну, що ще скажеш, коляднику?
Мама Оксани стояла поруч з батьком і нічого не розуміла.
– Заміж вашу дочку взяти хочу. Віддасте?- сказав Василь.
– Я то віддам, як вона схоче, а ти що їй дати зможеш? – батько випалив.
– Свою любов
– І все ?
З кімнати вийшла Оксана, тримаючи в руках гроші. Батько дістав звідти кілька більших купюр і простягнув:
– На, коляднику, до обручки докладеш. А то, чого доброго, прийдеться моїй дочці без обручки заміж виходити буде.
Василь хотів так відповісти, та дівчина вчасно смикнула хлопця ззаду за сорочку. І він лише чемно усміхнувся. Оксана пригорнулася до тата і стиха запитала:
– Благословите?
– Благословлю…
А що мав казати? Хоч не дуже радів такому зятеві, бо він – сирота, за душею ні гроша. Та сваритись у Різдво йому не хотілося.
Читайте також: Олеся мала все, для щасливого життя. Але через один невдалий відпочинок, вона втратила найголовніше
Оксанчина сім‘я у грошах ніколи нужди не мала. Батько уже придивився дочці зятя зі свого кола – забезпеченого. Але дівчина випередила його.
Словом, не встиг засватати, за кого сам хотів, тепер доводилося видавати заміж, за кого просила.
Весілля гуляли без особливого розмаху, зате із солідним подарунком: батьки подарували дочці квартиру в місті!
Молоде сімейне життя було під наглядом Оксанчиних батьків. Хоч і мешкали одні в місті, інші – в селі, та бачилися майже кожного дня. І навіть коли народилася дитина в молодого подружжя, спокій в родині не настав, бо нелюбий зять все ніяк не міг догодити вибагливому тестеві…
Аж дійшло до того, що тесть прямо почав принижувати зятя. Як не боліла душа, а Оксана, щоб не мучити чоловіка, подала на розлучення. Василь просив Оксану не розлучатись, та вона не передумала. Батько Оксани все говорив, щоб воно знайшла собі нормального чоловіка.
Після розлучення, минали роки, а за Оксаною женихи у чергу не ставали. Схаменувся батько, що, може, й дарма долю від доньки прогнав. Чув від людей у селі, що Василь так і не оженився, а все на заробітки їздить. Уже заробив на хорошу машину, хату хоче будувати. Жінки коло Василя, так і крутяться.
– А чого ти Оксано, свого колишнього не кличеш в гості до дитини? – спитав батько Оксану.
– Так ви ж самі не хотіли, – сумно відповіла дочка.
– Пробач мене, моя дитино. – гірко сказав батько.
Знову наближалося Різдво. Оксана картала себе, що так бездумно повелася на батькові інтриги і не боролася за своє щастя. Як тепер бути.
На саме Різдво, знову почувся стукіт в двері. На порозі стояв Василь. З кімнати вибігла маленька дівчинка з простягнутими руками.
– Татку, ти зустрінеш з нами Різдво? – запитала, заглядаючи йому в очі.
– Зустріну. І всі інші свята також.