Історії

Почала жінка крізь сльози говорити, що дідусь  себе дуже погано почуває, а лікарі кажуть, що залишилося всього декілька днів.

У цьому подвір’ї завжди була особливо гарно.

Особливо влітку, коли вишені, порічок та аґрусу ласували ранковими промінчиками теплого та лагідного сонечка.

Ще давніше тут жив дідусь . Він був гарним господарем, навіть свою пасіку мав, декілька курочок, козенята та свинку. Та коли його діти вирішили, що не хочуть, аби батько вже на старості сам господарював — забрали його до себе у місто, а все господарство роздали сусідам, родичам.

Та подвір’я не стало пустим, у ньому витав дух працьовитості, щедрості та людського тепла. Таке, наче тут постійно розповідали історії, адже повітря було густим та дуже п’янким.

З часом до хатинки дідуся  переселилася  далека, але рідня.

Читайте також Відразу зрозуміла, що у Руслана у гостях коханка.

Так, це вже досить старше подружжя, але вони мали молодого сина і старшу доньку, яка вже мали своїх дітей. Раніше вони жили усі разом, але так було не дуже комфортно, тому батьки  вирішили переїхати у цю затинку, що була на самісінькому краєчку села.

Орест та Марія виховували синочка — Дмитра, коли вже їм було по 50 років. Так, це було не заплановано, але Марія дуже зраділа, коли тримала вперше на руках такого крихітного і цілком здорового хлопчика. Вони покладали великі надії на своє чадо.

Ріс Дмитро не дуже спокійним. Постійно вередував, а потім коли почав дружити з іншими дітьми, то любив втікати з дому, обманювати батьків.

Вже коли хлопець навчався в школі, то втікав з уроків і міг тижнями не з’являтися вдома. Потім пояснював, що він зі своїми друзями їздили містами і заробляли собі на хліб. Вони були вуличними музикантами, а сам Дмитро дуже гарно співав та грав на гітарі, як віртуоз.

Батько хлопця терпіти цього не міг, бо не розумів, як хлопець може бути творчим. Орест з 10 років був з батьком та дідусем на полі. Уся родина була роботящою, працювали, вирощували хліб, гречку і мали з того не поганий заробіток, а тими співами займалися лише тоді, як добряче відсвяткували жнива. Та все ж, Орест змирився і просив сина вчитися, а той сказав, о не потребує цього.

Прибігла до будинку зблідніла Марія. У руках тримала лист.

Почала крізь сльози говорити, що дідусь  себе дуже погано почуває, а лікарі кажуть, що залишилося всього декілька днів.

Ранок. Небо було рожеве, як ніколи, а бджоли кружляли над кущами, травами та наспівували свої пісеньки.

Марія ж прокинулася, бо почула, що хтось ходить під вікном. Орест сказав:

-Дмитро, мабуть, знов втікає!

Орест вибіг на подвір’я, аби глянути, хто там.

Подивився і побачив постать старого чоловіка, який розвертається до нього обличчям. Це був дідусь , який зливався із стіною літньої кухні, бо став дуже блідим.

-А я вирішив прийти, бо дуже хвилювався за свою вишеньку! Коли я був ще юнаком, то завжди залазив на самісінький вершечок. Як же ш хороше було. Добре, що ні град, ні вітер не завдали шкоди. А мої бджілки! Які вже хороші! Все таке рідне!

Обійняв старе дерево і присів на свіжоскошену траву, заплакав дідусь крізь усмішку.

У дідусеві вже виднілася вічність, а від тіла виблискувало тепло та доброта.