Почали сваритися за землю, на якій стояла стара глиняна хатина.

Прабабуся  більшість життя прожила в бідності. Вона працювала понаднормово на двох роботах. Вихідних не брала, адже в двадцять п’ять залишилася з трьома дітьми на руках. Гроші треба були постійно. Вона економила на собі. Бувало два дні підряд їла по скибочці хліба.

Старшого сина відправила за кордон вчитися. В ті часи, це було майже неможливо. Прабабуся дала йому з собою купу грошей і продовжувала регулярно висилала кошти. Там він і залишився. Побудував кар’єру, сім’ї та будинок. Живуть багато. Я б навіть сказала, у розкоші.

Середню сестру пристроїла вчитися у столиці. Ганна гарно вчилась. Закінчила виш з червоним дипломом. Зараз працює лікарем-педіатром у приватній клініці. Декілька раз на рік літає за кордон. Вільний час проводить у салонах краси або вечірках.

Молодший син здобув середно-спеціальну освіту, але теж живе і горя не знає. Самотужки заробляє на сім’ю з двома дітьми. Жінка не працює. Ходить вся обвішана золотом та з дорогим манікюром.

Читайте також Фінансово себе забезпечую, тому йому краще подумати, як самому налагодити власну грошову ситуацію, а не сваритися зі мною.

А що ж моя прабабуся? Вона всім своїм дітям допомогла, як кажуть у народі, вибитися в люди. Сама жила весь час у селі. Стара глиняна хатина, яка перейшла їй у спадок, бачила усе життя сильної жінки Поліни. Діти не згадували про матір. Не писали, не дзвонили. Ніхто ніколи не допоміг. Вона продовжувала тягнути все сама. Не виходила на пенсію стільки, скільки могла. Будучи на законному відпочинку підробляла в продуктовому магазині на півставки.

 

Мене до прабабусі відправили саму. Моя мама не захотіла навіть на декілька хвилин зайти. Випила б чаю. Вдома, по телефону, сварилася з братами. Доводила їм, що це вони мають взяти опіку над мамою. З її слів, їй такий тягар не треба. Соромно за мою матір. Її ж прабабуся не вважала тягарем, коли була молода. Окрім того, в моєї мами є сім’я та підтримка. А прабабуся справлялася зі всіма життєвими негараздами сама.

Жінка ніби відчула, що її діти погано говорять про неї.

Все життя буду жаліти, що не приїжджала раніше. Сум накрив мене і не відпускав багато років. Варто було згадати це ім’я, як я починала плакати гіркими слізьми.

А що діти? Почали сваритися за землю, на якій стояла стара глиняна хатина.