В моєму сімейному житті все добре, одне тільки засмучує, немає злагоди з дідусями та бабусями. Коли ми одружувались, на весіллі вигукували тости, щоб не затримувались із нащадками. Нашим батькам онуків подавай.
Але, коли з’явився на світ наш первісток Ярослав, то в наших бабусь появились невідкладні справи. Попросити посидіти з онуком на деякий час, проблема. Якщо звечора не зателефоную, щоб прийшли, поки я сходжу у справах, то зранку можна не просити, обов’язково в них якісь діла. Так поводять себе моя мама і чоловікова.
Подруги від своїх мам у захваті, вони так скучають за своїми онуками, що не хочуть навіть розлучатися з ними.
Дивлячись на подруг, розумію, що я також хотіла, щоб наші батьки брали участь у вихованні свого онука.
Читайте також Випивати почала здорово. Пенсію забирає, хватає їй на три дні. Діти голодні, плачуть, просять хліба.
Житлові проблеми нас також не оминули. Живемо ми з чоловіком в найманій квартирі. У моїх батьків трикімнатна квартира, а в батьків чоловіка двокімнатна. Коли ми одружились, то нам заявили в один голос, що ми повинні жити окремо, тоді буде міцна сім’я.
Звичайно, так, але ж ні одна сторона не запропонувала обмін, щоб нам виділити однокімнатну квартиру. І треба додати, що я одна у своїх батьків, чоловік також один син у своїх. А коли ми заводимо розмову, щоб допомогли у вирішенні питання з квартирою, відповідь одна, ми повинні самі купити житло.