Перейти до вмісту

Випивати почала здорово. Пенсію забирає, хватає їй на три дні. Діти голодні, плачуть, просять хліба.

Валентина живе у двоповерховому будинку давно, з того часу, як заселяли там мешканців. Тоді, всі вони молоді, з малими дітками, і великими планами на майбутнє, вірили, що будуть жити добре і дружно. Спочатку так і було. Товаришували всім будинком. На свята виносили столи у двір, несли тарілки з приготовленими стравами, і веселилися майже до ранку.

Давно то в минулому. Діти виросли, роз’їхалися в різні міста. Батьки доживали віку дома. Навіть коли хтось із сусідів хвалиться, що дочка, чи син запрошують жити з ними, все одно не їдуть. Їхній дім тут. Наразі сидять на лавочці під під’їздом весь день.

А що робити пенсіонерам? Є декілька сімей, в яких залишилися діти, одружилися. Малечі не так багато, але є. У дідуся Василя дочка Надя. Має трійко дітей. Чоловіка ніхто не бачив. Говорять, що діти від різних батьків, але то справа її. Наші бабусі на лавочці все знають. Розповіли, що випиває Надія. Діти на дворі майже не появляються. Не пускає. А вони голодні сидять. Дід Василь одного разу проговорився. До речі, давно діда не було на лавочці. Вранці біжить кудись, вдягнений в лахміття. Не схоже на нього. Увечері повертається пізно. Так щодня.

Одного разу, коли мені потрібно було поїхати на другий кінець міста, біля церкви стояли жебраки. Було їх чоловік п’ять. Я дістала копійки з кишені, і почала роздавати. Хтось знайомий здався мені. Коли придивилася, то стояв дід Василь з простягнутою рукою. Мені стало ніяково. Він також мене пізнав. Я запитала, що він тут робить? Але дід не відповів нічого. Далі я пішла по своїх справах. Коли поверталася назад, і проходила повз, дід Василь забрав свою коробочку і пішов за мною.

Читайте також Солоний кавун в банках

Він довго йшов мовчки, потім почав говорити. Примусила його до жебракування Надія. Випивати почала здорово. Пенсію забирає, хватає їй на три дні. Діти голодні, плачуть, просять хліба. Не булочку, не шоколад, а хліба. Уявляєш, говорить, як болить за них душа. Пробував пенсію не давати, то побила мене і забрала все до копійки. Потім десь почула, що жебраки непогано заробляють. От і посилає мене стояти. А щоб ви, сусіди, не взнали, то їжджу до церкви, щоб не бачили. Соромно мені стояти, але коли не принесу нічого, знову тумаків надає. А так приховаю якусь копієчку, дітям хліба купую.

А в соціальні органи не пробував звернутися? Запитую. Так вона дочка моя. Не можу дітей сиротами залишити. І ти не говори нікому, де мене бачила. Сам розберуся. Я не знала, що і думати. Поспостерігаю, потім, якщо і далі так у них буде, звернуся до соціальних органів сама. Потрібно дітей рятувати від горе-мамаші.