Притча про дві половинки. Парою не народжуються – нею стають.

Філософ підкинув на долоні яблуко, покрутив, розглядаючи з різних боків, і замислено промовив:

– Люди вважають, що їхні душі схожі на яблука.

– Тобто? – зацікавлено запитав учень.

– Точніше, на половинки, – виправився філософ. – Дивись…

Він акуратно розрізав яблуко навпіл і поклав на стіл.

– Існує така легенда (та ти, мабуть, і сам знаєш), ніби для кожної людини існує ідеальна пара. Начебто Бог, перш ніж посилати душі в світ, розсікає їх навпіл, на чоловічу та жіночу половинки. Як яблуко. От і бродять ці половинки, шукають одна одну. І якщо знайдуть, тоді виходить щаслива сім’я, у якій панує цілковита гармонія.

– Чудова легенда, – погодився учень.

– Чудова, але цілком позбавлена сенсу, – знизав плечима філософ. – От сам подумай, яка ймовірність такої зустрічі? Знаєш, скільки у світі людей?

– Багато.

– Саме так, багато. Крім того… Ну, знайдуть вони один одного, а що далі? Думаєш, з’єднаються, вийде ціле яблуко, і заживуть собі в мирі та злагоді?

Читайте також:Я завжди відкладала половину суми на майбутню квартиру для свого синочка. А нещодавно, я прочитала в телефоні чоловіка досить неприємну переписку.

– Мабуть. А хіба не так? – здивувався учень.

– Ні, не так.

Учитель взяв у кожну руку по половинці яблука.

– Ось, уяви, що це дві новостворені душі, які прийшли у світ. А світ, сам знаєш, який і як поводиться із людськими душами.

Й учитель відкусив шматок від однієї половинки. І воно впало.

– Світ, – продовжував він, ласуючи яблуком, – нестабільний. І жорстокий. Він перемелює усе. Тим чи іншим способом – відрізає по шматочку або відкушує, або зовсім розтирає у пюре.

Він відкусив шматок від іншої половинки та на деякий час замовк, пережовуючи.

Учень чемно зачекав, поки учитель дожує.

– Ну, от, – продовжив наставник, – вони зустрічаються!

Він склав докупки половинки, які надкусив.

– І що, вийшло одне ціле?

– Hі, – мусив погодитися учень.

– А поглянь сюди, – провадив далі наставник і взяв ще два яблука. – Розрізаємо кожне навпіл, складаємо навмання дві половинки від різних яблук – і що бачимо?

– Вони зовсім не підходять одне одному, – проказав учень, не розуміючи, на що натякає учитель.

– Певно, що так, але дивись далі.

Він склав дві половинки разом, відкусив декілька разів і простягнув те, що вийшло, учневі.

– А тепер?

– Ну, тепер вони вже краще підходять одна одній, особливо там, де ти вкусив половинки разом. Значно краще, ніж ті перші половинки одного яблука.

– Так, – погодився філософ, а все тому, що я кусав їх разом, а не поодинці.

 

Люди, які люблять одне одного, стають одним цілим: разом радіють життю і разом приймають удари долі, вчаться розуміти один одного з півслова, підтримувати один одного і підштовхувати до досягнення успіхів. А з часом деякі пари навіть переймають один у одного звички, риси характеру і гармонійно доповнюють один одного… Тобто другими половинками не народжуються, а стають. І це клопітка праця. Потрібно добре потрудитись, щоб вийшло одне яблуко, щоб воно знову стало ціле. Часто буває таке, що люди ніби дуже добре підходять один до одного, але щось іде не так, щось завжди заважає, а все тому, що вони не вміють підлаштуватись одне під одного, немає розуміння, тому вони і не можуть бути разом. Парою не народжуються – нею стають.