Притча про Розлуку.

На краю поля стояли Любов і Розлука і милувалися молодою парою. Розлука говорить Любові:
– Закладаємося, що я їх розлучу?
– Любов відповідає:
– Стривай, дай я зроблю до них всього один підхід, а потім ти можеш підходити до них стільки, скільки захочеш – і тоді ми побачимо, чи зможеш ти їх розлучити.
Розлука погодилася.
Любов підійшла до молодої пари, доторкнулась до них, заглянула в їхні очі і побачила, як між ними пробігла іскра та ще й яка та іскра була, можна було замилуватись…
Любов відійшла і каже:
– Тепер твоя черга.
Розлука відповіла:
– Ні, зараз я нічого не можу зробити – зараз їх серця наповнені любов’ю. Я прийду до них пізніше.
Минув час. Розлука заглянула в будинок і побачила молоду матір з немовлям, батька. Розлука сподівалася, що любов вже пройшла і тому з надією  та впевненістю переступила поріг їхнього будинку. Але, заглянувши в їхні очі, вона
побачила Подяку.

Читайте також:Притча про те, як важливо вірити у свою найближчу людину.
Розлука повернулась і сказала:
– Я прийду до них ще пізніше. Тоді я точно буду в них бажаним гостем.
Минув час, Розлука знову з’явилася до них – у будинку шуміли діти, з роботи прийшов втомлений чоловік, мати заспокоювала дітей. Розлука сподівалася, що вже тепер-то вона точно зможе їх розлучити – адже за цей час і Любов і Подяка вже давно повинні були вивітритися з їх сердець. Але, заглянувши в їхні очі, вона побачила Повагу і Розуміння.
– Я загляну пізніше, – сказала Розлука.
Минув час. Знову прийшла в їхній дім Розлука. Дивиться вона – діти вже дорослі, сивий батько пояснює щось своїм дітям, дружина щось готує на кухні. Глянула в їхні очі і розчаровано зітхнула: вона побачила в них
Довіру.
– Я прийду пізніше, – сказала Розлука і вийшла.
Минув ще час. Заглядає знову Розлука в будинок, дивиться, а там бігають онуки, біля каміна сидить, похнюпившись, старенька жінка.
Розлука дивиться і думає про себе:
– Ну от, схоже, мій час настав. Хотіла вона було зазирнути старенькій в очі, але та встала і вийшла з дому. Розлука пішла за нею. Незабаром прийшла старенька на цвинтар і сіла біля могили. Це була могила її
чоловіка.
– Схоже, я запізнилася, – подумала Розлука, – час зробив за мене мою роботу.
І Розлука заглянула в заплакані очі старенької. А в них вона побачила Пам’ять – Пам’ять про Любов, Подяку, Повагу, Розуміння і Довіру…