Притча про витвір мистецтва.

В одному чудовому українському селі молоді дівчата та жінки вирішили показати усі свої вміння та майстерність. Домовились, що у неділю всі прийдуть на сільську площу і кожна принесе найкращій витвір, створений її власними руками: вишитий рушник, полотно, скатертину, одяг тощо.

В назначений день всі жінки й дівчата прийшли на площу. Принесли безліч прекрасних речей. Всі були здивовані. Вони й подумати не могли, що в їхньому маленькому селі може знаходитись стільки творчих робіт, стільки краси.

Читайте також:Львівський сирник. 2 найсмачніших рецепти.

У старців села аж очі порозбігались : так багато було талановитих дівчат і жінок. Дружини і дочки багатіїв принесли вишиті золотом і сріблом шовкові покривала, тонкі мереживо, скатертини, на яких були вив’язані небувалі квіти та птахи.

Але перемогла одна дружина, не самого багатого чоловіка.
Вона не принесла ні вишитого рушника, ні мережива, ні скатертин, хоча все це уміла робити пречудово і навіть можливо краще за інших. Вона привела свого п’ятирічного сина, а він приніс сопілку-жайворонка, якого він сам вирізав з дерева.

Приклав хлопчик сопілку до своїх вуст – заспівала, защебетала пташка, наче жива. Всі стояли на площі, не в змозі поворухнутись, всіх зачарувала пісня, і раптом в блакитному небі заспівав справжній, живий жайворонок.

— Той, хто може створити розумну та добру людину — найліпший майстер, — таке було рішення мудрих старців.

 

В наш теперішній світ дуже важко виховувати добрий, хороших і розумних дітей. І тому експерти справді мали рацію на рахунок того, що створити людину – це найважливіша праця.