Якось у коконі з’явилася маленька щілина. Крізь неї поступово почав пробиратися метелик, який хотів нарешті розправити свої крильця.
Людина, проходячи в той момент повз, почала спостерігати за цим дійством.
Минула година, дві, три, після чого метелик вирішив покинути свої зусилля. Щілина залишилася такою ж маленькою.
Тоді людина вирішила допомогти. Взяла ніж і розрізала кокон. Метелик легенько вийшов з нього, але його тільце залишилося бути слабким та немічним, а прозорі крила майже не рухалися.
Читайте також Прохав, щоб я його зрозуміла і пробачила. А мені самій, з двома дітьми на руках, не важко?
Людина продовжувала спостерігати, чекаючи, що ось-ось крила маленького розправляться й зміцніють, і він зможе взлетіти. Цього так і не сталося!
Все своє життя метелик волочив по землі слабке тільце і нерозправлені крила. Він так і не зміг літати.
А все тому, що людина, бажаючи допомогти, не розуміла головного: зусилля, які треба докласти, щоб пробратися через вузьку щілину кокона, необхідні метеликові. Тільки так рідина з тіла переходить у крила, надаючи їм потрібну силу. Лише після цього він зміг би літати. Життя змушувало метелика докладати зусиль, перш ніж залишати свою оболонку. Бо саме це загартовує його і дозволяє рости й розвиватися.
Зусилля – це те, що найбільш потрібне нам у житті. Якби нам можна було жити, не зустрічаючись із труднощами, ми були б обділені. Ми не змогли б бути такими сильними, якими є зараз. І ніколи не змогли б літати.