З своїм чоловіком Назаром я познайомилася, коли приїжала в село у гості до своєї тьоті Марійки. З батьками я вже давно проживала у столиці, але літо я часто проводила на природі. А ось Назар все життя прожив у селі.
Через пів року після нашого знайомства, Назар вирішив переїхати до столиці. Там більше можливостей заробити та і я завжди поруч. Так ми зустрічалися рік, а потім вирішили одружитися. Ми планували скромне весілля, тому я навіть сукню звичайну купила. Замовили ресторан на 5 осіб: ми, мої батьки та його мама. Все було максимально просто, але зі смаком, все ж такий день хочеться запам’ятати.
Так сталося, що наші плани були під загрозою. Мама Назара випадково розповіла родичам, що Назар одружується й вони почали дзвонити йому з претензіями:
– Назарчику, а чого ж ти нас не запрошуєш на весілля? А де бенкет? і так далі …
Коханий став говорити їм, що ми взагалі не робимо свята, а просто розписуємося, проте я відчувала, що ці слова точно їх не заспокоять. У день весілля, коли ми вже підходили до будівлі РАЦСу, мама Назара зупинився та стривожено сказала:
– О ні, родичі приїхали. Он там в стороні їхня машина стоїть.
Приїхала мами сестра з чоловіком, дітьми й онуками. Вони швидко направилися в нашу сторону:
– Ой, а ми тут дізналися, що ти на весілля нас запрошувати не хочеш. Правда ми без подарунків, але ж ти на нас глянь! Ми – кращі від будь-яких подарунків.
Читайте також: Корисне варення з гарбуза та кураги
– Ви мене вибачте, але святкування не буде. Ми взагалі нічого не планували, просто хотіли розписатися, – сказав Назар.
– Ну ти й жартівник! – сміючить сказала тьотя.
Тоді ми гуртом пішли до зали. Розписали нас швидко, ми з батьками сіли до своєї машини й вже було хотіли їхати у ресторан, але тут помітили, що автівка родичів їде за нами. Ми довго кружляли вулицями й на одному зі світлофорів нам таки вдалося відірватися, проте мама Назара розповіла їм, що ми будемо святкувати у ресторані біля річки.
Ми сіли за свій столик, почали святкувати й навіть трохи заспокоїлися, але за пів годинки родичі гучно увійшли до зали й не стримала їх навіть адміністраторка, яка казала, що вільних місць немає.
Впоратися з ними вдалося лише охороні, яка приїхала через 15 хвилин. Вони ж просто некеровані!
Через декілька днів подзвонила мама чоловіка й розповіла, що родичі розповіли всім, які ми погані та навіть нехочуть говорити з нею. А ще вони вмудрилися зламати їй паркан і понаписували багато поганих слів. Після цього свекруха ще декілька днів провела у лікарні, тому що від нервів у неї сильно піднявся тиск.