– Перестань носити такі речі, – кричав Олег, – Думай головою, як виглядаєш! Будеш так зухвало одягатися – я тебе кину!
В цей момент Олена не знала, що і відповісти. Земля йшла з-під ніг. Для неї залишитися самою – найгірше, що можна уявити. Це ж її коханий, з яким стільки років разом. А як їх прожили – це вже інша справа.
На думку Олега зухвалим було все, що обирала Олена: спідниці будь-якої довжини, джинси, сарафани. Критику у свою сторону вона слухала чи не щодня.
Й донька у них появилась, мала бути Таня, але ні… чоловік сказав Діана і крапка.
– Моя донька ніколи не буде Танею, – говорив чоловік, – Яка безглуздість. Але вирішуєш ти: виховувати Діану зі мною чи Таню самій.
Олена сиділа з дитиною до самої школи, адже Олег не дозволив віддавати Діану в садок.
– Ніякої другої дитини! Хіба будеш піднімати двох без мене.
І до Олени мама рідко приїжджала. Теща сама все розуміла, але терпіла і нічого доньці не казала: він же такий діловий, перспективний. А вона сама як з дитиною залишиться.
Коли дівчинці виповнилося 11 років, Олену запросили на роботу очільником відділу. На крилах щастя жінка полетіла в магазин й зробила святкову вечерю.
– Що за свято? – запитав Олег.
Читайте також Куряча ковбаса в домашніх умовах.
– Мені запропонували роботу начальницею відділу з хорошою зарплатою. Я така щаслива!
– Я думав, що у нас по-іншому життя складеться. Ніколи не хотів собі дружину-кар’єристку. Ти ж не будеш приділяти часу сім’ї. А донька твоя, як без матері буде справлятися? Я думаю, що в такому випадку нам не по дорозі.
На що Олена зухвало відповіла:
– Я теж думаю, що тут наші шляхи розійдуться. Можеш шукати собі іншу сім’ю, з якою будеш мати ідеальне життя.
У відповідь тишина. Олена прочитала в очах Олег розгубленість і злість.
– Це як? – пробурмотів Олег, – тобі байдуже на наш шлюб і сім’ю? Як можна так легко відмовлятися, стільки років прожили?
– Мені жаль тебе. Ти все життя зі мною страждаєш. Те я роблю не так, те не так. Я про тебе думаю, як тобі важко всі ці роки. Ти ж завжди говорив, що хочеш піти, думаю, зараз ідеальний час. Можеш збирати свої речі.
Олег неспішно почав збиратись, поглядаючи на дружину. Напевне, чекав, щоб вона одумалась, кинулась до нього з благаючими проханнями не йти. Але цього не трапилося. Олена продовжувала спокійно вечеряти.
Розлучилася – як гора з плечей. Робота була дійсно хорошою: вистачало, щоб прожити, на море поїхати й відкласти на майбутнє.