Будучи молодою красивою дівчиною я вдало вийшла заміж. Не скажу, що через щире кохання до свого чоловіка. Я дуже поважала його як людину, як особистість, ми довго були з ним найкращими друзями. Мій чоловік свою ж чергу просто обожнював мене, кохав всім його великим та добрим серцем. А після народження сина – я стала мало не богинею для нього.
В Єгора, нашого дорогого сина, була няня, яка допомагала мені з вихованням за ним. Також була робітниця, що допомагала мені по господарству, адже в нас був великий будинок за містом і невелика господарка. Тобто на себе мені завжди вистачало часу. Іншими словами жила в своє задоволення.
Читайте також Мої батьки кажуть, щоб самі думали про власне помешкання. Їм же ніхто квартиру не дарував.
В той же час, коли я спостерігала за тим як росте мій любимий син, в якого ми з чоловіком багато всього вкладали: любові, грошей, часу; я надіялась, що і дружину він собі вибере відповідну, з хорошої родини.
Але сталося те, чого я ніяк не очікувала. Точніше б0ялась, що таке станеться. Єгор закохався в Софію, дівчину, яка є на-пів сир0тою та з небагатої сім’ї. Я ніяк не могла її прийняти в силу свого егоїзму, адже хотіла, щоб в сина була дружина, яка б сподобалась МЕНІ.
Я довго намагалась вмовити сина знайти собі когось кращого, когось, хто буде рівною йому по статусу. Але син лише посміхався у відповідь та відповідав, що кращої за Софію немає нікого і ніде на цій планеті. Через деякий час вони шокували мене ще більше – Софія була при надії.
Після такої новини я насильно відвела Софію до лікарні, бо строки дозволяли, але вона втекла з лікарні і тим самим врятувала дитину. Єгор, дізнавшись про мій вчинок не на жарт розізлився на мене та навіть перестав спілкуватися на деякий час, проте на весілля все ж таки запросив.
Я ж сама не пішла і чоловіка не пустила, через злість та образу як на сина так і на Софію, адже все ще не прийняла її, не зважаючи на те, що вона носила під серцем мого онука чи онучку.
Пройшло вже п’ять років. Ми досі не спілкуємось. Я бачилась з онукою дуже зрідка і те, до тих пір поки Януся не почала говорити. А побачила вперше я свою внучку випадково. Коли їй було всього 9 місяців. Зустріла сина в супермаркеті з донькою на руках. Вона неймовірно красива дівчинка і що мене дуже вразило та розбудило мою совість – Яна точна копія Єгора, коли він був ще малим дитятком. А чому прокинулась совість? Я заявляла Єгору, що Яна не від нього і Софія її нагуляла, а тепер хоче повішати на нього чужу дитину.
Я попросила Єгора дати потримати внучку. Він погодився. А Януся одразу потягнулася до мене своїми малесенькими ручками, міцно обійняла та почала захоплено роздивлятися моє обличчя та гратися з сережками. Навіть спробувала зняти їх з мене, але зрештою в неї не вийшло. Це було дуже мило і я вже в той момент сотню разів пошкодувала за свій вчинок, за свій егоїзм.
Я попросила сина час від часу влаштовувати для мене зустрічі з внучкою, на що він погодився, але як тільки Януся почала говорити Єгор перестав це робити. Адже Януся могла розповісти все Софії, а тоді б був величезний скандал.
Коли Яна почала ходити до дитячого садочку, я приходила, та спостерігала, як вона грається з іншими. Я стояла, дивилась, на те як вона росте, як грається, як завжди цікаво заплетена та красиво одягнута. Я не очікувала, що Софія настільки хороша мама. А після цього йшла додому, де мене з нетерпінням чекав чоловік, щоб я розповіла йому про його улюблену внучку, яку нажаль, через мою дурість він не має змоги бачити.
Ви запитаєте чому мій чоловік не ходив зі мною поглядіти на Янусю? Він не міг. Серце не давало, тиск.
На кожне моє запитання сину, чи змінила Софія своє рішення я завжди отримувала чітке та не змінне «Ні.»
Але сталося чудо. Софія, побувавши в храмі та поговоривши з паном отцем прийняла рішення, що треба прощати людей та не мучити ні себе ні інших. Тому ми домовилися зустрітися та помиритися.
Нарешті, відкривши двері, я побачила свою онуку, сина та невістку. Януся підбігла до мене, я взяла її на ручки і вона мене міцно-міцно обійняла та сказала:
-Нарешті ви приїхали з-за кордону! Дідусю! Бабусю! – я завжди хотіла вас побачити, а вас все нема та нема! – обійнявши мене та дідуся, який підійшов до нас, сказала Януся.
Я підійшла до Софії та зі щирими сльозами, від усього серця попросила в неї пробачення. За всі свої слова та вчинки. За все, що сталося між нами. Вона простила мене, але я все ще намагаюсь спокутувати свою провину перед нею та перед внучкою.