Ще з самого дитинства я мріяла про весілля, як і кожна дівчина. Уявляла себе в красивій білосніжній сукні, а поряд коханий чоловік. Але тоді я навіть подумати не могла, що мене чекає далі після такого святкування. Зараз просто дивлюся на своїх незаміжніх подруг і заздрю їм – роблять те, що хочуть, піклуються про себе і все.
Зараз у мої 29 закрадається думка, що я поспішила з одруженням. Згадую безтурботне життя до шлюбу: відпрацювала собі день, зайшла в магазин після роботи, накупила смакоти. Прийшла додому, захотіла – зварила вечерю і обід на завтра на роботу, не захотіла – купила піцу на вечерю, а на роботі в обід в кафе пішла. На вихідних йшла гуляти з подругами або одна.
А тепере маючи чоловіка, який звик вранці рано вставати, а я люблю поспати якомога довше.Так він мене змусив вставати з ним одночасно, щоб кава йому варити, сніданок готувати і взагалі корисними справами займатися, а не спати.
Читайте також: Гарбузовий суп з грибами
Кожних вихідних, а то і після роботи я зобов’язана прибирати. Чоловік постійно критикує мене, що погано прибираю. Якщо я втомилася або не хочу – це значить, що я лінива і погана господиня. Отримала зарплату, одяг вже я не куплю, бо чоловікові треба купити спортивний костюм. І на їжу йдуть всі гроші, а треба збирати на ремонт. Нема чого дарма витрачати гроші на одяг. В ресторан нормальні люди ходять пару раз на рік – лише на урочисті випадки, наприклад, на день народження. У кіно чоловікові йти нецікаво і дорого.
У нас є донечка – це чудово, я її дуже люблю. Але роботи ще більше. Чоловік взагалі мені не допомагає, та ще й став частіше звинувати в тому, що я погана господиня і мама. Не знаю, як мені далі жити …